15 січня 2019 року колегією суддів Каховського міськрайонного суду в закритому судовому засіданні розглянуто кримінальне провадження та винесено вирок за ч. 2 ст.185, п. п. 2, 10 ч. 2 ст.115 КК України.
Злочини було скоєно в Бериславському районі влітку 2016 року. На розгляд до Каховського міськрайонного суду кримінальне провадження надійшло з Херсонського апеляційного суду за підсудністю в січні 2017 року.
На початку серпня 2016 року обвинувачений по справі двічі здійснював крадіжки в м. Берислав Херсонської області. Його дії за цими епізодами суд кваліфікував за ч.2 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно.
Через декілька днів в одному із сіл Бериславського району обвинувачений у справі вбив та зґвалтував чотирирічну дівчинку та сховав її труп. Ці дії обвинуваченого суд кваліфікував за п.п. 2, 10 ч.2 ст. 115 КК України як умисне убивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, кваліфікуючими ознаками якого є умисне вбивство малолітньої дитини, поєднане із зґвалтуванням і насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом.
В судовому засіданні обвинувачений свою винуватість у вчиненні крадіжки майна визнав, у вбивстві та зґвалтуванні малолітньої дитини не визнав, від давання показань відмовився, проте в судовому засіданні вина обвинуваченого була доказана.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання обвинуваченого, суд врахував вимоги пунктів 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», характер і тяжкість вчинених злочинів, їх наслідки, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, але на шлях виправлення не став, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується негативно, обтяжуючі та відсутність пом’якшуючих покарання обставин.
Враховуючи підвищену суспільну небезпеку вчиненого, а також відношення обвинуваченого до скоєного - відсутність каяття, колегія суддів вважала неможливим застосувати до обвинуваченого міру покарання у вигляді позбавлення волі на визначений строк, так як він представляє собою виключну небезпеку для суспільства і прийшла до переконання, що міра покарання обвинуваченому у вигляді довічного позбавлення волі буде відповідати принципам справедливості, оскільки у відповідності до ст.ст. 3, 27 Конституції України, людина, її життя, здоров'я, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, право на життя є невід’ємним правом людини і ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
_03_03.png)
