Особливості забезпечення цивільного позову у кримінальних провадженнях щодо правопорушень неповнолітніх

 реальної можли­вості виконання судових рішень про відшкодуван­ня шкоди, заподіяної правопорушеннями непов­нолітніх [1, ч. 6 ст. 41]. Так, нерідко трапляються випадки, коли через неналежний догляд неповно­літні надані самі собі і чи то з хуліганських, корис­ливих чи інших мотивів вдаються до незаконного заволодіння транспортними засобами, псування чи викрадення майна, до інших правопорушень. При цьому неповнолітні особи можуть діяти як із власної ініціативи, так і використовуватися дорос­лими як виконавці таких протиправних діянь. Навіть можливі випадки залучення для виконан­ня суспільно небезпечних діянь осіб, які не дося- гли віку кримінальної відповідальності. У такому разі виконавцями цих злочинів слід вважати дорослих осіб, за вказівкою яких діяли ці непов­нолітні [2, ч. 2 ст. 27]. Беручи до уваги, що, напри­клад, незаконне заволодіння транспортним засо­бом як джерелом підвищеної небезпеки, вчинене неповнолітнім, призводить не лише до майнової шкоди внаслідок посягання на право власності на цей засіб, але й може заподіяти непоправної шкоди учасникам дорожнього руху через невмін­ня його правильно експлуатувати, неважко уяви­ти, до якої шкоди може призвести таке правопо­рушення. Адже право на керування транспортни­ми засобами (крім мопедів та мотоциклів) можуть мати лише повнолітні особи [5, пп. 2.13]. Навіть матеріальна шкода (не кажучи вже про моральну), що заподіюється злочинами неповнолітніх, є неспівмірною за своїми обсягами із вартістю того майна, що перебуває у їх власності. Тому законо­давчо закріплено субсидіарну відповідальність батьків чи осіб, що їх заміняють, за шкоду, заподі­яну злочином неповнолітнього. Така відповідаль­ність є за своєю сутністю додатковою, тобто такою, що доповнює ту суму коштів, якої не вистачає неповнолітньому до повного відшкодування запо­діяної ним шкоди. Якщо ж у неповнолітнього достатньо власного майна чи доходів для повного відшкодування такої шкоди, то стягнення на майно батьків чи осіб, що їх заміняють, не звертається [11, ч. 1 ст. 1177].

Відповідно до сімейного законодавства батьки - це не лише кровні батько та мати, але й усиновите­лі, оскільки в актових записах та свідоцтвах про народження саме вони значаться батьками, а таєм­ниця усиновлення охороняється законом і за її роз­голошення передбачається юридична відповідаль­ність [10, ст. ст. 207,226, 229]. Особами, що заміня­ють батьків, є опікуни та піклувальники [10, ч. 2 ст. 243]. У випадку, якщо батько та мати проживають окремо і не ведуть спільного господарства, а їхнє майно, на яке може бути звернуто стягнення для субсидування відшкодування заподіяної їх дітьми шкоди, розподілено між ними, їхня спільна відпо­відальність за таким субсидуванням є солідарною. Тобто стягнення для субсидування цивільної від­повідальності їхніх дітей можна звернути на майно будь-кого із цих батьків, а вони між собою, зокре­ма і в судовому порядку, можуть визначати, яку саме частку має надати кожен із них на субсиду­вання відшкодування шкоди, заподіяної їхньою неповнолітньою дитиною [10, ст. 41, ст. 180]. Для виникнення у батьків обов'язку субсидіарної від­повідальності за шкоду, заподіяну їхніми дітьми, зовсім не важливим є факт досягнення неповно­літнім віку юридичної відповідальності, оскільки така відповідальність батьків наступає без вини [11, ст. ст. 1178-1183,1206].

Відповідно до сі­мейного законодав­ства батьки - це не лише кровні батько та мати, але й усино­вителі, оскільки в актових записах та свідоцтвах про на­родження саме вони значаться батьками, а таємниця усинов­лення охороняється законом і за її розго­лошення передбача­ється юридична від­повідальність

З метою забезпечення можливості реального виконання цивільних позовів у кримінальних про­вадженнях про злочини неповнолітніх органам, які проводять досудове розслідування, чи органам, які наглядають за додержанням ними законів (органам слідства [4, ч. 1 ст. 38] та прокуратури [8, п. З ч. 1 ст. 2]), які з власнї ініціативи, так і з ініціативи цивільних позивачів та потерпілих чи їх представ­ників потрібно вживати невідкладних заходів для виявлення і встановлення:

-    обсягу і характеру шкоди (необхідно провести ретельніогляди місця події, вилучитиу кримінально- процесуальному порядку необхідні речові докази, допитати очевидців чи інших осіб, яким можуть бути відомі відповідні відомості, призначити та провести судово-технічні, судово-товарознавчі, судово-економічні та судово-бухгалтерські, судово- психологічні експертизи);

-      кола осіб, які відповідно до законодавства зобов'язані нести цивільну субсидіарну відпові­дальність за шкоду неповнолітніх на транспорті (треба дослідити відповідні акти цивільного стану для встановлення їх родинних зв'язків, в органах опіки та піклування з'ясувати наявність рішень відповідних органів щодо встановлення опіки чи піклування над неповнолітніми);

-      наявність та місцезнаходження рухомого чи нерухомого майна і джерел доходів у неповноліт­ніх та осіб, які несуть за них субсидіарну відпові­дальність (слід звернутися із відповідними запита­ми до районних підрозділів податкових органів Державної фіскальної служби, Пенсійного фонду, Державної реєстраційної служби, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, органів внутрішніх справ, бюро технічної інвентаризації, банків (розкриття у встановленому порядку банківської таємниці), інших кредитно-фінансових установ тощо);

-доказів, що є допустимими для підтвердження вини неповнолітнього у заподіянні шкоди на тран­спорті, обсягу і характеру шкоди, приналежності майна чи доходів, на які може бути звернуто стяг­нення, особі, яка має нести таку цивільну відпові­дальність за заподіяну неповнолітнім шкоду. Також треба виявляти і встановлювати докази щодо при­чин і умов, які сприяли вчиненню неповнолітніми злочинів на транспорті (наявність належної охо­рони транспортної інфраструктури, своєчасність заходів реагування на виявлені правопорушення, аналіз прорахунків попередніх посягань неповно­літніх на об'єкти транспортних комунікацій, достатність виховних чи інших профілактичних заходів до неповнолітніх, що вживалися за резуль­татами такого аналізу).

Складаючи позовну заяву, до позовних вимог можна включати матеріальне відшкодування фізичної, прямої матеріальної шкоди (в натурі чи в грошовому еквіваленті, але без упущеної вигоди), а також моральної шкоди (зокрема, моральних страждань, моральних переживань та зміни звич­ного укладу життя) [11, ч. 1 ст. 167]. Подаючи цивільний позов до органів, що ведуть провадження у справі, слід ураховувати, що він має відповідати вимогам цивільно-процесу- ального законодавства. Зокрема, до позовної заяви треба додати необхідну кількість її копій, що відповідає кількості відповідачів та третіх осіб. (Наприклад, якщо шкода заподіяна джерелом під­вищеної небезпеки, відповідачем має бути володі­лець такого джерела, а сам винуватець правопо­рушення може бути залучений як третя особа на стороні відповідача) [12, ст. ст. 119-120]. Судовий збір за позовними заявами про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушен­ням, не стягується [9, п. б ч. 1 ст. 5].

За результатами вжиття зазначених вище захо­дів потрібно:

-    направити до органів, що ведуть провадження у справі, уточнення до раніше поданого цивільно­го позову із деталізацією інформації щодо персо­нальних даних правопорушників чи осіб, які несуть за них субсидіарну відповідальність, обся­гу та характеру шкоди і способу відновлення пору­шених прав (наприклад, відшкодування шкоди в натурі чи відшкодування збитків (збитки - це май­новий еквівалент шкоди) [11, ст. 1192];

-    забезпечити неможливість до набрання закон­ної сили судовим рішенням (вироком чи рішенням суду) відчуження виявленого майна неповнолітніх, майна їхніх батьків чи майна осіб, що їх замінюють, шляхом встановлення відповідних заборон у вигля­ді накладення арешту на це майно, видаткову час­тину банківських рахунків тощо. При визначенні майна, що не підлягає опису, треба керуватися від­повідним переліком, закріпленим у Законі України «Про виконавче провадження», а не Додатком до Кримінального кодексу України 1960 року, в якому міститься Перелік майна, що не підлягає конфіска­ції за судовим вироком [3, Додаток];

стягувачам, а саме - транспортним підприєм­ствам, іншим юридичним чи фізичним особам, яким було завдано шкоди неправомірними сус­пільно небезпечними діями неповнолітніх, або їхніми представникам одразу після набрання законної сили судовим рішенням про відшкоду­вання шкоди негайно звернутися до органів Державної виконавчої служби [7, ст. 1] із заявою про відкриття виконавчого провадження, накла­дення відповідних заборон на відчуження виявле­ного майна, якщо такі заборони раніше не накла­дались, про звернення стягнення на усі види дохо­дів боржників. У разі повернення виконавчого листа без виконання через відсутність майна стя­гувачам важливо не пропустити річний строк дав­ності виконання рішення суду і повторно зверну­тися до виконавчої служби до спливу цього строку [6, п. 2 ч. 1 ст. 22]. Якщо такий строк було пропущено із поважних причин, в судовому порядку можна просити про його поновлення, подавши докази поважності причин пропуску [б. ч. 2 ст. 24]. При конкуренції вимог про стягнення заборгованості за виконавчими документами кількох стягувачів пріоритет надається виконанню тих, що забезпе­чують відшкодування шкоди, заподіяної злочином [б, п. 2 ч. 1 ст. 44];

-   власникам транспортних засобів, керівникам транспортних підприємств, інших об'єктів тран­спортної інфраструктури провести профілактичні заходи для охорони, збереження майна, запрова­дити технічну фіксацію можливих протиправних посягань на нього (відеоспостереження і запис тощо);

-   ­ підрозділам державних органів, служб, уста­нов, представникам відповідних організацій, до компетенції яких належить робота із неповноліт­німи, посилити профілактично-виховний вплив на цих неповнолітніх з метою недопущення в подаль­шому вчинення ними протиправних дій та забез­печення окремої і загальної превенції, запобіган­ня правопорушенням.

     Подаючи цивільний позов до органів, що ведуть провад­ження у справі, слід ураховувати, що він має відповідати вимогам цивільно- процесуального за­конодавства.

Для забезпечення належного функціонування транспортної сфери важливо було б внести зако­нодавчі зміни до відповідних норм цивільного права (зокрема, до статті 1177 Цивільного кодексу України), у яких передбачити можливість відшко­дування правопорушником чи особами,які несуть за нього цивільну відповідальність, не лише пря­мої шкоди, але і непрямих збитків, у тому числі й упущеної вигоди. Адже несправедливим буде стягнення, наприклад, зі злодія 1000 гривень за викрадений ним один метр контактного залізнич­ного проводу, якщо простій поїздів внаслідок перекриття залізничної гілки обійдеться підпри­ємству у мільйонні збитки.

Реалізація зазначених пропозицій сприяла б не лише посиленню протидії злочинності, але й формуванню у неповнолітніх правослухняної поведінки.

«Вісник Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» № 4 2014 року