Зміст права на захист, тобто можливості уповноваженого суб'єкта в процесі його здійснення, визначається комплексом норм цивільного матеріального і процесуального права, які встановлюють: сам зміст правоохоронних заходів; підстави їх застосування; коло суб'єктів, уповноважених на їх застосування; процесуальний і процедурний порядок їх застосування; матеріально-правові і процесуальні права суб'єктів, щодо яких застосовуються відповідні заходи.
З урахуванням положень цивільного законодавства, можна виділити такі форми захисту цивільних прав:
1) судовий захист (здійснюється судом, господарським судом, третейським судом, а також міжнародними судовими установами);
2) несудовий захист (здійснюється державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими та іншими організаціями, а також спеціально уповноваженими на те особами, наприклад нотаріусами);
3) самозахист за допомогою дій, які вчиняються особою, права якої порушено або можуть бути порушені.
Виходячи із викладеного, визначимо, яким же чином захищаються цивільні права та інтереси малолітніх і неповнолітніх осіб. Однією з найбільш поширених форм захисту майнових прав та інтересів осіб є захист у судовому порядку.
Саме захист цивільних прав у судовому порядку включається до загального порядку захисту цивільних прав. Це положення стосується всіх осіб, незалежно від їхнього віку. Так, відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Під судовим захистом цивільних прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб слід розуміти здійснювану в порядку цивільного судочинства і засновану на принципах конституційного, цивільного, цивільного процесуального і сімейного права, а також моральних принципах діяльність судів, спрямовану на відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) цивільних і сімейних прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб шляхом застосування передбачених цивільним і сімейним законодавством способів захисту.
Важливу роль у захисті прав та майнових інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб відіграє орган опіки та піклування.
• Захист прав і законних інтересів здійснюється батьками, а у випадках, передбачених Сімейним кодексом (зокрема, коли органом опіки і піклування встановлено, що між інтересами батьків і дітей є суперечності, батьки позбавлені батьківських прав, громадяни, чия дієздатність обмежена унаслідок зловживання алкоголем) органом Опіки і піклування, прокурором, судом.
• При порушенні прав і законних інтересів дитини, при зловживанні батьківськими правами, жорстокому обігу дитина має право звернутися за їх захистом до органу Опіки і піклування при адміністрації району, а після досягнення 14-ти років в суд.
• Посадовці організації, інші громадяни, яким стане відомо про загрозу життя, здоров'ю дитини, про порушення його прав і законних інтересів, фактів жорстокого обігу, зобов'язані повідомити до органів Опіки і піклування по місцю фактичного знаходження дитини. При отриманні таких відомостей орган Опіки і піклування зобов'язаний вжити необхідні заходи по захисту прав і законних інтересів дитини.
• Функції захисту прав неповнолітніх (зокрема і при виявленні фактів жорстокого поводження з дитиною) покладені на Органи опіки і піклування при Адміністраціях районів, Прокуратуру (помічника прокурора по захисту має рацію неповнолітніх), інспекцію у справах неповнолітніх при РВВС районів, комісії у справах неповнолітніх.
• Невиконання або неналежне виконання обов'язків по вихованню неповнолітнього батьком або іншою особою, на яке покладені ці обов'язки, а рівно педагогом або іншим працівником освітнього, виховного, лікувального або іншої установи, зобов'язаної здійснювати нагляд за неповнолітнім, якщо це діяння сполучене з жорстоким поводженням з неповнолітнім, карається штрафом від 50 до 100 мінімальних розмірів оплати праці, або обмеженням свободи на строк до 2-х років з позбавленням має рацію посідати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3-х років або без такого.
• Жорстоке поводження з дітьми (зокрема фізичне і психічне насильство над ними), замах на їх статеву недоторканність є підставою для позбавлення батьків батьківських прав.
Як здійснюється захист прав дитини?
Захист прав дитини в адміністративному порядку здійснюється правоохоронними органами і органами опіки і піклування .
До перших відносяться:
- Прокуратура,
- Органи внутрішніх справ.
Прокурор, захищаючи права дітей, використовує наступні способи:
- пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК), обмеження в батьківських правах, про відміну усиновлення дитини;
- пред'явлення в суд, орган опіки і піклування заяви з вимогою про відновлення (визнанні) порушеного (оспореного) права дитини (ст. 21 Закону «Про прокуратуру України»);
- безпосередньо беручи участь в розгляді судом справ про захист прав дитини (ст. 35 Закону «Про прокуратуру України»; ст. 164 СК України);
- внесення застереження про неприпустимість порушення прав дитини надалі і уявлення про усунення порушень закону (ст. 24, ст. 25 Закону «Про прокуратуру України»);
- опротестовування актів інших адміністративних органів, що мають пряме відношення до захисту прав дітей (за наявності підстав, передбачених законом (ст. 23 Закону «Про прокуратуру України»).
Органи внутрішніх справ беруть участь в примусовому виконанні рішень, пов'язаних з відбиранням дитини, а також в розшуку осіб, що ухиляються від виконання присуджень по суперечках, пов'язаних з вихованням дітей (пп. 14 ст. 10 Закону "Про міліцію", ст. 3, 6 Указу Президента України "Про міліцію суспільної безпеки (місцевої міліції) в України"). Також ВВС проводять індивідуальну профілактичну роботу з сім'ями, в яких порушуються права дитини; з батьками, не виконуючими або неналежно виконуючими свої обов'язки по вихованню, навчанню або утриманню неповнолітніх дітей; беруть участь у виявленні фактів порушення прав дитини в сім'ї; у необхідних випадках здійснюють підготовку справ по позбавленню і обмеженню батьківських прав.
Захист прав дитини в сім'ї входить також в компетенцію Комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав. Згідно ст. 11 Закону "Про основи системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх" в обов'язку цих комісій входить:
- пред'явлення до суду позову про позбавлення і обмеження батьківських прав;
- здійснення заходів по захисту і відновленню має рацію і законних інтересів дитини, виявленню і усуненню причин і умов, сприяючих їх бездоглядності, безпритульності;
- організація, у разі потреби, контролю за умовами виховання, навчання, утриманню неповнолітніх дітей;
- підготовка матеріалів, що представляються в суд з питань, пов'язаних із захистом прав дитини в сім'ї.
Органи опіки і піклування виявляють дітей, що залишилися без піклування батьків, ведуть облік таких дітей і виходячи з конкретних обставин втрати піклування батьків обирають форми їх пристрою, а також здійснюють подальший контроль за умовами їх утриманню, виховання і освіти. Крім цього, органи опіки і піклування: пред'являють позов про позбавлення батьківських прав, обмеження батьківських прав, виступають в ролі відповідача у справах про відновлення в батьківських правах, відміні обмеження батьківських прав, дають висновки у справах, пов'язаним зі встановленням усиновлення, відміною усиновлення, дають висновки по суперечках, пов'язаних з вихованням дитини в сім'ї, беруть участь у виконанні рішень суду у справах, пов'язаним з вихованням дітей.
В даний час в більшості органів опіки і піклування всю роботу по захисту прав неповнолітніх виконує як правило один фахівець (інспектор) з охорони дитинства. Це призводить до того, що вдається виконувати тільки саму невідкладну роботу, як правило пов'язану з представництвом інтересів неповнолітнього в суді, підготовкою висновків (часто непрофесійних, у зв'язку з відсутністю необхідних для цього навиків і знань), по запиту суду і т.д.
Таким чином, захист прав дитини в судовому порядку торкається випадків порушення його прав в сім'ї, якщо виникає суперечка про виховання дитини. А захист прав дитини, особливо того, хто втратив батьківське піклування, входить в сферу діяльності органу опіки і піклування. Тому пріоритетним і найпоширенішим способом захисту прав дитини є не судова, а адміністративно-правовий захист, здійснюваний органами опіки і піклування. Саме ці органи вповноважені державою на виконання захисних функцій, які здійснюються по різному, залежно від конкретної ситуації. Важливою передумовою захисту цими органами прав неповнолітнього є тісний контакт і взаємодія з прокуратурою, ВВС, Комісіями у справах неповнолітніх і іншими державними і суспільними організаціями. На жаль, основна частина законів, прийнятих до теперішнього часу, направлена на прописування ролі відомств і визначення меж їх діяльності. Це привело до посилення міжвідомчих бар'єрів і потенціювало боротьбу відомств за бюджетні кошти, тоді як механізм взаємодії відомств і їх відповідальності за невиконання покладених на них функцій по захисту прав дитини законодавчо не прописаний.
На місцях участь в захисті прав дітей можуть брати і інші органи, число яких постійно росте (Центр соціальної допомоги сім'ї і дітям, Центр психолого-педагогічної допомоги населенню, Центр екстреної психологічної допомоги по телефону, соціально-реабілітаційний центр для неповнолітніх, Центр допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків).
Один з раніше невідомих способів захисту прав дитини – можливість самостійно захищати свої права у разі порушення їх батьками або особами їх замінюючими. У цих випадках дитина може звернутися до органу опіки і піклування, а після досягнення 14 років – в суд. Проте реальних передумов для здійснення даного права поки не існує, оскільки чинне цивільно-процесуальне законодавство не визначає положення неповнолітнього учасника цивільного процесу, що втратив батьківське піклування.
Що стосується скарг до органу опіки і піклування, в прокуратуру або до яких-небудь інших органів, що займаються захистом прав дітей, то не дивлячись на уявну простоту цієї процедури, дитина найчастіше не може нею скористатися, частково тому, що не знають своїх прав, і не мають доступу до незалежних джерел правової допомоги. Крім того, враховуючи, що винуватцем насильства часто є директор або співробітник дитячого будинку або інший посадовець, діти не вірять в можливість добитися справедливості.
Право дитини на самозахист означає існування обов'язку органів, у правомочних на захист прав дитини, вживати за його скаргою відповідні заходи. Відсутність законодавчого регулювання цього питання на практиці може привести до небажання посадовців фіксувати скарги дітей і робити які-небудь дії для відновлення їх прав.
Крім захисту прав дитини на національному рівні можливий його захист за допомогою міжнародних механізмів захисту, заснованих на міжнародних нормативних актах, що є, відповідно до ч. 4 ст. 15 Конституції України частиною правової системи України, і що має преюдиціальне значення.
В даний час Україна зобов'язана періодично уявляти в Комітет з прав дитини ООН державні Доповіді про положення з правами дитини в України. Конвенція про права дитини, механізмом реалізації положень якої є Комітет–універсальна – єдиними країнами, що не ратифікували її, є США і Сомалі. Конвенція не тільки ідентифікує дитину як особу, наділену конкретними правами, але також робить можливим для дитини затвердження своїх прав за допомогою національних судових або адміністративних процедур (ст. 12 Конвенції). Багато експертів вважають, що одним з найзначніших внесків, зроблених Конвенцією в законодавство з прав людини, є саме упровадження принципу трансформації дитини з пасивного об'єкту "захисту" в активного суб'єкта.
За підсумками розгляду представленої державою Доповіді, альтернативних доповідей неурядових організацій і відповідей держави на додатково поставлені питання, Комітет виносить рекомендації по удосконаленню ситуації з правами дитини в Україні і особливому захисті окремих категорій дітей.
Ще одним міжнародно-правовим способом судового захисту прав дитини є його обіг в Європейський Суд з прав людини. У разі встановлення цим судом порушення права заявника йому може виплатити грошова компенсація, а рекомендації Суду є обов'язковими для виконання державою-відповідачем. Звичайно інтереси дітей перед Європейським судом представляють їх батьки, але якщо це з яких-небудь причин неможливо, дитина може скористатися допомогою адвоката або суспільної організації, відповідно до національного законодавства.
В прецедентах Європейського Суду особливо указується, що неповнолітні можуть самостійно або через представників ініціювати подачу скарги.
Велика кількість справ про захист прав дітей в Європейському суді торкаються призначення опіки над дитиною, контактів з батьками і іншими родичами, а також – права на пошану особистого і сімейного життя, неприпустимості застосування фізичних покарань і права на навчання.
_03_03.png)
