Визначення судом додаткового строку для прийняття спадщини

    Захист суб'єктивного права на прийняття спад­щини здійснюється у судовому порядку шляхом визначення судом додаткового строку для при­йняття спадщини або шляхом оскарження дій нота­ріуса у відмові в прийнятті заяви про прийняття спадщини, або ж видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що спадкоємець, на думку нотаріуса, є таким, що не прийняв спадщину і у зв'язку з цим не має права на спадщину та отриман­ня свідоцтва про право на спадщину.

Суб'єктивне право спадкування має характер права, обмеженого в часі, воно існує протягом строків, передбачених для прийняття спадщини, які за своєю правовою природою є строками здій­снення права. Пропущення такого строку означає, що суб'єктивне спадкове право не було здійснене у встановлені строки. Якщо спадкоємець не реалізує це право протягом вказаних строків, то право при­пиняється, але вказаний строк підлягає поновлен­ню в судовому порядку. У цьому випадку захист суб'єктивного права на прийняття спадщини здій­снюється в судовому порядку шляхом визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Визначені ст. 1270 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) строки для прийняття спадщини належать до строків здійснення суб'єктивного права спадкування. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування зале­жить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для при­йняття спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спад­щини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший за три місяці, він подовжується до трьох місяців. Встановлення законодавством достатньо коротких строків для прийняття спадщи­ни є однією з причин значної кількості спорів про визначення додаткового строку для прийняття спадщини (ч. З ст. 1272 ЦК України).

Строк на прийняття чи відмову від спадщини є імперативно визначеним законодавством. Проте в заповіті може бути встановлений інший строк, який надається спадкоємцеві для прийняття спадщини. Наприклад, встановлення в заповіті підпризначення спадкоємця з умовою, що основний спадко­ємець має вчинити дії щодо прийняття спадщини протягом 3-х місяців з дня відкриття спадщини.

Судове рішення, яким задовольняється вимога про відновлення строку на прийняття спадщини, висту­пає як правовідновлюючий юридичний факт, оскільки відновлює втрачене право на прийняття спадщини. Тобто право виникає саме на підставі судового рішення, звідси свідоцтво про право на спадщину є лише документальним оформленням його існування.

Відповідно до змісту ст. 1272 ЦК України позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається: 1) у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини нотаріусу; 2) у разі пропуску шестимісячного строку подачі заяви про прийнят­тя спадщини нотаріусу та відсутності інших спадко­ємців, які прийняли спадщину і могли б дати пись­мову згоду на подання цієї заяви.

Особливістю спорів про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є те, що задово­лення позовних вимог про визначення додатково­го строку для прийняття спадщини не може вважа­тись вирішенням спору про право із присудженням спадкового майна. Мотивувальна частина відповід­ного судового рішення, яка не має обов'язкового значення, містить вказівку на правовий статус особи, яка звертається з вимогою. Якщо виходити із природи суб'єктивного права спадкування, зміст якого полягає у повноваженні прийняти спадщину або відмовитись від спадщини, то на час ухвалення судового рішення таке право не може вважатись здійсненим, тож присудження частки в спадковому майні буде передчасним. Тобто, неможливе заяв- лення вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та одночасне заявлення вимог про виділення частки в спадщині, поділ спад­кового майна тощо. Тому визначення судом додат­кового строку для подання заяви про прийняття спадщини та одночасне визнання тим же рішенням суду права спадкоємця на спадкове майно є таким, що не відповідає ч. З ст. 1272 ЦК України.

Визначення додаткового строку спрямоване на здійснення єдиного повноваження спадкоємця, зміст якого встановлений ч. 3. ст. 1272 ЦК України - подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановле­ного ст. 1270 Кодексу. Після закінчення цього стро­ку частка у спадщині не може бути збільшена з тих підстав, що хто-небудь зі спадкоємців відмовляєть­ся від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, має право розпорядитись усім або частиною майна, отриманого в порядку спадкування, шляхом відчу­ження її іншому спадкоємцеві за договором купівлі- продажу, дарування, міни тощо. Визначення додат­кового строку для подачі заяви про відмову від спадщини чинним законодавством України не передбачено.

Особливістю спорів про визначення до­даткового строку для прийняття спадщини є те, що задоволен­ня позовних вимог про визначення до­даткового строку для прийняття спадщини не може вважатись вирішенням спору про право із присуд­женням спадкового майна

Якщо спадщина відкрилась після 1 січня 2004 року, суди не задовольняють вимоги про встановлення факту прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим май­ном або задовольняти позови про визнання права власності на спадкове майно із зазначених підстав.

Суди також не задовольняють позови про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті спадкодавців, які померли до 1 січня 2004 року і спадщина прийнята кимось із спадкоємців або перейшла до держави на підставі ст. 555 ЦК УРСР.

За зазначених обставин застосуванню підлягають норми ЦК УРСР не лише щодо порядку прийняття спадщини, але й щодо визначення кола спадкоєм­ців, чинності заповіту тощо. Тому, вирішуючи питан­ня про надання додаткового строку для прийняття спадщини, яка відкрилась під час дії ЦК УРСР 1963 року, встановленню підлягає належність позивача до кола спадкоємців на час відкриття спадщини.

Належним відповідачем у спорах про визначен­ня додаткового строку для подання заяви про при­йняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спад­щину, або територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Виходячи зі змісту ЦК України, зокрема ст. ст. 1272,1277, відповідачами у справах про визначен­ня додаткового строку на прийняття спадщини можуть бути спадкоємці померлого або органи місцевого самоврядування як представники тери­торіальних громад. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територі­альні громади в особі відповідних органів місцево­го самоврядування за місцем відкриття спадщини.

При розгляді зазначеної категорії справ суди перевіряють наявність або відсутність спадкової справи у нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунто­ваної постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідо­цтва про право на спадщину. За наявності у спадко­вій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визначення додатко­вого строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають.

Наявність відмови нотаріуса у вчиненні нотарі­альної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, має важливе значення для вирішення питання про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки у разі обґрунтованої відмови нотаріуса особа має право звернутися до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. У разі ж необґрунтованої відмови нотаріуса спадко­ємець може оскаржити її в судовому порядку.

Додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщи­ни визначається судом у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщи­ни поважними. У зазначеній категорії справ є обов'язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийнят­тя спадщини.

Виходячи зі змісту ЦКУкраїни, зокре­ма ст. ст. 1272,1277, відповідачами у справах про визначення додатково­го строку на прийняття спадщини можуть бути спадкоємці померлого або органи місцевого самоврядуван­ня як представники територіальних громад. У разі відсутності спадко­ємців за заповітом і за законом, усу­нення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а та­кож відмови від її прийняття відпо­відачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкрит­тя спадщини

Узагальнення судової практики у справах про спадкування, здійснене ВССУ, показало, що суди вирішують питання поважності причин пропуску вказаного строку та визнають поважними: тривалу хворобу, перебуван­ня спадкоємця тривалий час за межами України, відсутність відомостей про смерть спадкодавця, що береться до уваги судом з урахуванням ступе­ня сімейно-родинної близькості спадкодавця та спадкоємців за законом і за заповітом, відбування покарання в місцях позбавлення волі, перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України тощо.

Втім, не завжди суди першої інстанції враховують роз'яснення, які містяться у абзаці 6 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 2008 року № 7, згідно з якими поважними є причи­ни, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинен­ня дій.

По деяких справах суди визнавали поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини юридичну необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спад­щини, необізнаність особи про наявність спадково­го майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщи­ни (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини.

Як свідчить практика, одні й ті ж самі обставини визнаються судами як поважними, так і неповажни­ми причинами при вирішенні позовів про визна­чення додаткового строку, адже у деяких випадках встановлення поважності причин пропуску строків на прийняття спадщини є оціночним, наприклад, з огляду на посилання спадкоємця на важкий моральний стан. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконан­ням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стосовно доказів, які беруться до уваги судами при визначенні поважності причин пропуску стро­ку для подання заяви про прийняття спадщини, то це відповідно до вимог ст. 58 ЦПК України переваж­но письмові докази - довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешко­джали зверненню спадкоємця до нотаріальної кон­тори в строки, встановлені ст. 1270 ЦК України. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 59 ЦПК України обстави­ни, які за законом мають бути підтверджені певни­ми засобами доказування, не можуть підтверджу­ватись іншими засобами доказування. Отже, хворо­ба, перебування позивача-спадкоємця в іншому регіоні України у зв'язку із відрядженням, службо­вою необхідністю не можуть підтверджуватись виключно показаннями свідків.

За змістом ч. З ст. 1272 ЦК України, якщо спадко­ємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додат­ковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Судами визначаються додаткові строки для прийняття спадщини певним проміжком часу, а не до настання відповідної календарної дати. На підставі рішення суду про визначення додаткового строку для прийняття спадщини спадкоємець повинен у визначений судом строк звернутися до нотаріальної контори та подати відповідну заяву, після чого він буде вважа­тися таким, що прийняв спадщину. Необхідно звер­нути увагу на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, відповідно до яких повторне визна­чення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоєм­цем законодавством не передбачено (абз. 5 п. 24 ППВС № 7 від ЗО травня 2008 р.). Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатко­вий строк для прийняття спадщини і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подаль­шому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.