ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «КУШНІР ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF KUSHNIR v. UKRAINE)
Заява № 42184/09
Стислий виклад рішення від 11 грудня 2014 року
3 липня 2009 року заявника телефоном було викликано до ТВМ-2 Шевченківського РУ ГУМВС у м. Києві і затримано за підозрою у вчиненні пограбування пана Б. Наступного дня щодо нього було порушено кримінальну справу і складено протокол затримання, згідно з яким заявника було затримано 4 липня 2009 року у приміщенні відділу міліції. Шевченківський суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і кілька разів продовжував його застосування.
У період з 8 липня 2009 року до 2 липня 2012 року заявник перебував у Київському слідчому ізоляторі (далі – СІЗО). За його твердженнями, умови тримання у СІЗО були неналежними, а необхідне йому лікування від туберкульозу, ВІЛ-інфекції та ряду інших захворювань – відсутнім.
5 липня 2012 року заявника для відбування покарання було переведено до Жовтневської виправної колонії № 17 у Харківській області, де знаходиться спеціалізована протитуберкульозна лікарня. 26 жовтня 2012 року заявника звільнили з-під варти у зв’язку з поганим станом його здоров’я. Йому було рекомендовано стати на диспансерний облік у місцевому СНІД–центрі й продовжувати курс лікування від туберкульозу за місцем проживання.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за статтею 3 Конвенції, що після його затримання 3 липня 2009 року його побили працівники міліції. Посилаючись на статтю 13 Конвенції, заявник скаржився на непроведення на національному рівні ефективного розслідування його скарг на жорстоке поводження. Заявник також скаржився за статтею 3 Конвенції, що побутові умови тримання його у СІЗО були жахливими, що його кілька разів необґрунтовано поміщали до карцера і застосовували інші примусові заходи. Посилаючись на статтю 2 Конвенції, він скаржився, що упродовж тримання під вартою йому не забезпечували адекватне медичне обслуговування. Крім того, заявник скаржився за статтею 5 Конвенції на незаконність його затримання та надмірну тривалість тримання під вартою.
У відповідь на скарги заявника про жорстоке з ним поводження працівниками міліції Європейський суд зазначив, що заявник обмежився загальним твердженням про жорстоке поводження та не надав жодних деталей щодо обставин або методів стверджуваного побиття, а також ніколи не скаржився лікарям на жорстоке поводження. У зв’язку з цим Європейський суд визнав цю скаргу заявника неприйнятною за підпунктом «а» пункту 3 та пунктом 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтовану.
Розглянувши інші скарги заявника за статтею 3 Конвенції, Європейський суд зазначив, що вони стосуються таких питань: стверджуваного неправомірного та необґрунтованого поміщення до карцеру; примусового застосування блювотних засобів; а також його побиття невідомими особами в масках. Стосовно поміщення заявника до карцеру Європейський суд зауважив, що таке стягнення було застосовано за порушення заявником пенітенціарних правил, можливість його застосування до заявника була підтверджена висновком медиків, а тривалість перебування заявника y карцері (тричі протягом однієї доби та одного разу протягом двох діб) не була надмірною. Скарги заявника на примусове застосування блювотних засобів і побиття невідомими особами в масках, за відсутності будь-яких додаткових відомостей від заявника або інформації чи документів у матеріалах справи, Європейський суд визнав надто нечіткими, щоб становити небезпідставні скарги за статтею 3 Конвенції. Таким чином, всі три питання, порушені у скарзі заявника, Європейський суд визнав явно необґрунтованими та відхилив згідно з підпунктом «а» пункту 3 та пунктом 4 статті 35 Конвенції.
Щодо неналежних умов тримання в СІЗО Європейський суд зазначив, що твердження заявника про надмірну переповненість та погану вентиляцію камер у СІЗО підтверджуються доповіддю Європейського Комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню за результатами відповідного візиту у 2009 році. З огляду на це, а також свою попередню практику щодо умов тримання у СІЗО у період, що розглядався у цій справі, Європейський суд встановив, що побутові умови тримання заявника у СІЗО становили нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження, і констатував порушення статті 3 Конвенції.
У відповідь на скарги заявника на відсутність у СІЗО необхідного йому лікування туберкульозу, ВІЛ-інфекції та ряду інших захворювань Європейський суд зазначив, що не вбачає жодних серйозних недоліків у лікуванні заявника від ВІЛу, наданому йому стоматологічному лікуванні та лікуванні після операції 25 липня 2009 року. Проте, розглядаючи скарги на відсутність адекватного лікування туберкульозу, Європейський суд зробив висновок, що незважаючи на неодноразовий огляд заявника лікарями, докази фактичного проведення призначеного йому лікування були відсутні. Крім того, як і в інших аналогічних справах проти України, у цій справі заявникові не тільки не було забезпечено спеціальне дієтичне харчування, спеціальний режим гігієни або вправ, необхідних для лікування туберкульозу, але він провів три роки у СІЗО в умовах надзвичайної переповненості камер та неналежних санітарних умов. Тому Європейський суд встановив порушення статті 3 Конвенції також у зв’язку з цим.
Розглянувши скарги заявника на незаконність його тримання під вартою, Європейський суд дійшов висновку, що заявника було затримано без будь-якого рішення компетентного органу, а протокол затримання складено лише наступного дня. Відповідно, було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.
Заявник також подав інші скарги за статтею 6 Конвенції, розглянувши які Європейський суд дійшов висновку про їх неприйнятність та відхилив через невичерпання заявником національних засобів юридичного захисту.
ЗА ЦИХ ОБСТАВИН СУД ОДНОГОЛОСНО
«1. Оголошує скарги заявника за статтею 3 Конвенції на побутові умови тримання його під вартою та відсутність адекватного медичного обслуговування, доступного для нього у Київському СІЗО, а також його скаргу за пунктом 1 статті 5 щодо його затримання 3 липня 2009 року та тримання під вартою до 4 липня 2009 року прийнятними, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з побутовими умовами тримання заявника під вартою в Київському СІЗО;
3. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю адекватного медичного обслуговування заявника у Київському СІЗО;
4. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку із затриманням заявника 3 липня 2009 року та триманням його під вартою до 4 липня 2009 року.»
_03_03.png)
