ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ЖИЗІЦЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF ZHYZITSKYY v. UKRAINE)
(Заява № 57980/11)
Стислий виклад рішення від 19 лютого 2015 року
1 травня 2007 року тіло пані Х., дружини заявника, з якою він жив окремо, було виявлено з численними ножовими пораненнями. Пізніше того ж дня заявника було затримано міліцією та допитано працівниками Городоцького районного відділу УМВС України в Хмельницькій області в якості свідка у цій справі.
Відповідно до тверджень заявника він надав визнавальні покази внаслідок катування шляхом застосування до нього працівниками міліції протягом кількох годин електричного струму. Судово-медичне обстеження заявника, проведене пізніше того ж дня, виявило наявність у нього різних тілесних ушкоджень.
Через кілька днів до участі у справі було допущено захисника Б., у присутності якого заявник підтвердив свої визнавальні покази.
8 травня 2007 року, коли заявникові було призначено іншого представника, він відмовився від своїх визнавальних показів та поскаржився на жорстоке поводження працівників міліції.
Впродовж періоду з травня 2007 року до січня 2008 року органи прокуратури шість разів виносили постанови про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції, причетних до жорстокого поводження із заявником. П’ять із цих постанов було скасовано на підставі неповноти та поверховості розслідування.
27 лютого 2008 року Дунаєвецький районний суд Хмельницької області, ґрунтуючись на визнавальних показах заявника, визнав його винним у вчиненні умисного вбивства пані Х. Заявник оскаржив цей вирок у апеляційній та касаційній інстанціях. Ухвалою Верховного Суду України від 14 квітня 2009 року справу було повернуто на новий розгляд до апеляційного суду, а той, у свою чергу, направив справу до прокуратури Городоцького району на додаткове розслідування.
17 березня 2010 року Дунаєвецький районний суд оголосив новий вирок, резолютивна частина якого була ідентичною резолютивній частині вироку від 27 лютого 2008 року. Апеляційний суд та Верховний Суд України залишили цей вирок без змін.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на жорстоке поводження працівників міліції та відсутність ефективного розслідування на національному рівні. Він також скаржився за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, що його було несправедливо засуджено на підставі визнавальних показів, отриманих під примусом і за відсутності захисника.
Розглянувши скарги заявника щодо жорстокого поводження працівників міліції, Європейський суд вказав, що дві судово-медичні експертизи встановили наявність у заявника тілесних ушкоджень, які, згідно з висновком експерта, утворились у період, коли заявник перебував під вартою. Не зважаючи на це, Уряд не спростував твердження заявника про застосування до нього електричного струму і не надав жодного альтернативного пояснення походження зазначених тілесних ушкоджень. Європейський суд також зазначив, що його практикою вже встановлено, що застосування до людини електроструму є особливо тяжкою формою жорстокого поводження, здатною викликати сильний біль і болісні страждання, а отже має вважатися катуванням. Відповідно, Європейський суд констатував порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.
Щодо скарг заявника у зв’язку із непроведенням на національному рівні ефективного розслідування його скарг на жорстоке поводження, Європейський суд зазначив, що національні органи влади не вжили жодних переконливих заходів для встановлення походження тілесних ушкоджень на геніталіях заявника, яких той зазнав під час його перебування в міліції. Більше того, заявникові так і не було надано статусу потерпілого і не було допитано у такому статусі. У зв’язку з цим Європейський суд встановив порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.
Крім цього, Європейський суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з порушенням права заявника не свідчити проти себе. Так, Європейський суд вказав, що національні суди прийняли визнавальні покази заявника, отримані шляхом його катування, в якості доказів у судовому провадженні. Це звело нанівець саму суть права заявника не свідчити проти себе, незалежно від того, яку вагу зазначені зізнання мали у доказовій базі для його засудження, і незалежно від того, що він неодноразово підтверджував ці визнавальні покази протягом слідства.
Що стосується тверджень заявника про відсутність юридичної допомоги на початковому етапі провадження, Європейський суд зауважив, що ані у своїх апеляційних, ані в касаційних скаргах заявник не згадував про ці питання. Отже, Європейський суд відхилив відповідну скаргу відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції у зв’язку з невичерпанням заявником національних засобів юридичного захисту.
Заявник також подавав інші скарги за Конвенцією, розглянувши які Європейський суд зробив висновок про їх необґрунтованість та відхилив їх як неприйнятні відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
«1. Оголошує прийнятними скарги на жорстоке поводження із заявником працівників міліції і непроведення ефективного розслідування таких скарг, а також його скаргу на порушення права не свідчити проти себе, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
2. Постановляє, що заявника було піддано катуванню у порушення статті 3 Конвенції;
3. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з непроведенням ефективного розслідування за скаргами заявника на катування працівниками міліції;
4. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з наданням заявником визнавальних показів під примусом;
5. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові нижченаведені суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 20 000 (двадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;
(ii) 480 (чотириста вісімдесят) євро компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»
_03_03.png)
