ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ЯРЕМЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ (№2)»
(CASE OF YAREMENKO v. UKRAINE (no.2))
Заява № 66338/09
Стислий виклад рішення від 30 квітня 2015 року
27 січня 2001 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні вбивства водія таксі та у вчиненні у 2001 році кількох інших злочинів. Невдовзі працівник Харківського райвідділу міліції м. Києва, у провадженні якого перебувала справа про вбивство влітку 1998 року іншого водія таксі, допитав заявника з метою встановлення його можливої причетності до участі у вчиненні цього злочину. За твердженнями заявника, він зазнав поганого поводження працівників міліції, які змусили його письмово відмовитися від права на правову допомогу і зізнатися у тому, що він разом з іншим обвинуваченим вбили водія таксі влітку 1998 року. 2 лютого 2001 року кримінальні справи щодо злочинів 1998 року і 2001 року було об’єднано в одне провадження.
Європейський суд розглянув це кримінальне провадження у першій справі заявника («Яременко проти України» (“Yaremenko v.
12 червня 2008 року Європейський суд ухвалив рішення у справі «Яременко проти України» та встановив порушення статті 3, пункту 1 і підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції. Порушення статті 3 Конвенції Європейський суд констатував у зв’язку із тим, що органи влади не провели ефективного розслідування скарг заявника на жорстоке поводження з ним працівників міліції та прокуратури. Розглянувши скарги заявника за статтею 6 Конвенції, Європейський суд вказав ряд недоліків судового провадження у кримінальній справі щодо заявника та, серед іншого, дійшов висновку, що визнання заявника винним на основі його визнавальних показів, отриманих із порушенням його процесуальних справ, становило порушення статті 6 Конвенції.
30 грудня 2008 року заявник, посилаючись на рішення Європейського суду від 12 червня 2008 року, подав до Верховного Суду України (далі – ВСУ) клопотання про перегляд його справи. Заступник Генерального прокурора України також подав до ВСУ подання про перегляд справи заявника та просив виключити первинні визнавальні покази заявника щодо вчиненого у 1998 році вбивства з переліку доказів та стверджував, що решта вироку була законною та обґрунтованою.
31 липня 2009 року ВСУ, розглянувши справу за відсутності заявника, але у присутності його захисника і прокурора, частково задовольнив клопотання заявника та повністю задовольнив подання прокурора. ВСУ визнав визнавальні покази заявника, одержані під час його допиту як підозрюваного по епізоду вбивства 1998 року, такими що підлягають виключенню з переліку доказів обвинувачення, оскільки вони були одержані з порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Разом з тим, ВСУ зазначив, що виключення цих доказів із судових рішень істотно не впливає на правильність висновку суду про доведеність винуватості заявника у вчиненні вбивства, оскільки в матеріалах справи є інші докази, які підтверджують його винуватість. Далі ВСУ перелічив решту доказів, які доводили вину заявника, а також зазначив, що твердження заявника про те, що перевірку за фактами стверджуваного жорстокого з ним поводження проведено неналежним чином, не відповідають матеріалам справи та що докази будь-якого тиску на заявника з метою змусити його визнати свою вину у вчиненні злочину відсутні. ВСУ дійшов висновку про відсутність істотних порушень кримінально-процесуального законодавства, які б були підставою для скасування вироку у справі заявника.
У 2009 році заявник знову звернувся до Європейського суду. Він скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з тим, що ВСУ замість того, щоб направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, повторно оцінив факти і докази у його справі, незважаючи на те, що не мав для цього повноважень, а також що його право не свідчити проти себе та його право на захист знову були порушені, оскільки ВСУ виключив з переліку доказів частину доказів, отриманих у порушення цих прав, але посилався на решту доказів, отриманих у такий же спосіб. Крім цього, заявник скаржився за підпунктами «а» - «d» пункту 3 статті 6 Конвенції на те, що перегляд справи було проведено за його відсутності, що він не мав належних можливостей для підготовки свого захисту, оскільки його не було повідомлено про докази, на яких збиралося посилатися обвинувачення у разі виключення його визнавальних показів з переліку первинних доказів, та що виключення деяких доказів з матеріалів його справи змінило ситуацію настільки, що вимагалося повторне опитування свідків, чого зроблено не було.
Розглянувши скарги заявника, Європейський суд дійшов висновку, що розгляд справи ВСУ у порядку виключного провадження стосувався встановлення вини заявника у вчиненні кримінального правопорушення у розумінні статті 6 Конвенції і призвів до повторної оцінки фактів справи, а у підсумку – до нового рішення у справі. Нове рішення, ухвалене у справі заявника, переважною мірою знову ґрунтувалося на тих самих доказах, отриманих у порушення процесуальних прав заявника, та при цьому існували серйозні твердження, які органи влади так і не спростували, що усі визнавальні покази було отримано від заявника під примусом. Таким чином, визнання ВСУ заявника винним здебільшого ґрунтувалось на використанні доказів, отриманих у порушення Конвенції, як було встановлено у попередньому рішенні у справі «Яременко проти України» (згадане вище).
Враховуючи все вищезазначене, Європейський суд зазначив, що під час провадження з перегляду справи заявника ВСУ лише закріпив порушення права заявника на справедливий судовий розгляд, його права на захист, права на мовчання та права не свідчити проти себе та констатував порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушення пунктів 1 та 3 статті 6 Конвенції;
3. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові нижченаведені суми, які мають бути конвертованими у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 5000 (п’ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;
(ii) 5000 (п’ять тисяч) євро компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;
(b) ) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати і до якої має бути додано три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
_03_03.png)
