ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
(CASE OF A.V. v.
Заява № 65032/09
Стислий виклад рішення від 29 січня 2015 року
29 грудня 2006 року А.В. затримано працівниками міліції та доправлено до Шевченківського РУ ГУМВС України в місті Києві, де у присутності двох понятих він зі своїх кишень дістав маленькі пакетики з кокаїном.
О 22 год. 00 хв. того ж дня працівниками міліції складено протокол про адміністративне затримання А.В. відповідно до статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення правил обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Заявник зізнався, що незаконно придбав кокаїн для особистого вжитку.
2 січня 2007 року слідчий отримав висновок експерта, в якому зазначалося, що вилучена у заявника речовина містила кокаїн вагою
Кілька разів протягом провадження заявник та його батько скаржились на примусове отримання міліцією зізнань заявника та його незаконне затримання і тримання під вартою. Прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції.
Під час судового засідання 18 червня 2007 року А.В. подав клопотання про вилучення з матеріалів справи пояснень, які він надав 29 грудня 2006 року і 2 січня 2007 року, оскільки вони були отримані з порушенням його прав. Суд відмовив у задоволенні цього клопотання. Впродовж судового розгляду А.В. заперечував пред’явлені обвинувачення.
8 липня 2008 року районний суд визнав А.В. винним у незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів у великих розмірах, та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки. Заявника було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком у два роки.
Апеляційний суд міста Києва та Верховний Суд України залишили вирок суду першої інстанції без змін.
До Європейського суду з прав людини заявник скаржився, що він зазнав жорстокого поводження працівників міліції під час затримання (стаття 3 Конвенції) та що не мав доступу до захисника на початковому етапі провадження (пункт 1 і підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції).
Розглянувши скаргу заявника на жорстоке поводження працівників міліції, Європейський суд зазначив, що ця скарга не підтверджується жодними доказами. Так, ані заявник, ані його захисник не зверталися з клопотаннями про проведення медичного обстеження заявника під час його тримання під вартою, а лікарі, які його оглядали після звільнення, не виявили у нього жодних тілесних ушкоджень. Крім того, доказів, наданих заявником, недостатньо для висновку про те, що він зазнав психологічного впливу або що цей психологічний вплив був достатньо серйозним, щоб досягти мінімального рівня, визначеного статтею 3 Конвенції. Тому Європейський суд встановив, що порушення статті 3 Конвенції не було.
У відповідь на скаргу заявника щодо обмеження його права на захист Європейський суд вказав, що оскільки провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачало в якості можливого покарання адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб, то вимоги статті 6 Конвенції поширювались і на це адміністративне провадження. Відповідно, заявник мав право на доступ до захисника під час допиту 29 грудня 2006 року і немає жодних свідчень того, що він від цього права відмовився. Більше того, суд першої інстанції залишив без задоволення клопотання заявника про вилучення його визнавальних показів з матеріалів справи, а апеляційний суд та Верховний Суд України, переглядаючи вирок, прямо послалися на ці визнавальні покази. На підставі вищевикладеного Європейський суд зробив висновок, що було порушення пункту 1 і підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.
Заявник також скаржився на інші порушення його прав, передбачених Конвенцією. Розглянувши ці скарги, Європейський суд встановив, що вони не виявляють жодних ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї, і визнав їх неприйнятними.
До рішення Європейського суду додана частково відмінна думка судді Г.Юдківської щодо відсутності у цій справі порушення пункту 1 і підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД
«1. Оголошує одноголосно скаргу щодо жорстокого поводження 29 грудня 2006 року (стаття 3 Конвенції) і скаргу щодо доступу до захисника (пункт 1 і підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції) прийнятними, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
2. Постановляє одноголосно, що не було порушення статті 3 Конвенції з огляду на стверджуване жорстоке поводження 29 грудня 2006 року;
3. Постановляє шістьма голосами проти одного, що було порушення пункту 1 і підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю юридичної допомоги з часу першого допиту;
4. Постановляє шістьма голосами проти одного, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові такі суми, що мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 2400 (дві тисячі чотириста) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;
(ii) 716,61 (сімсот шістнадцять євро та шістдесят один цент) компенсації судових та інших витрат і додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься пеня у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, та до якої має бути додано три відсоткові пункти;
5. Відхиляє одноголосно решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»
_03_03.png)
