ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ЄВГЕН ПЕТРЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF YEVGENIY PETRENKO v.
Заява № 55749/08
Стислий виклад рішення від 29 січня 2015 року
18 березня 2004 року прокуратурою Соснівського району м. Черкаси було порушено кримінальну справу за фактом вбивства Р. Увечері того ж дня працівниками міліції заявника було доправлено до відділу міліції, а наступного дня – за відсутності адвоката допитано в якості свідка у цій справі.
Під час допиту заявник зізнався у вчиненні місяцем раніше разом з Р. шахрайства з метою викрадення мобільного телефону, і того ж дня Соснівський РВ УМВС України в Черкаській області порушив ще одну кримінальну справу стосовно цього факту та допустив до участі у провадженні адвоката заявника Г.
Заявник у присутності адвоката підписав протокол затримання і відмовився надавати подальші покази, заявивши, що він дуже втомився. Однак через двадцять хвилин після цього заявника було допитано як свідка у справі про вбивство, але цей допит проводився вже без захисника. Увечері того ж дня міліція провела обшук помешкання Д., ще одного знайомого заявника, який зізнався, що був присутній на місці вчинення злочину, та вказав, що заявник вбив Р. Того ж вечора заявник за відсутності адвоката зізнався у вчиненні вбивства.
У подальшому слідчі дії, а також допити заявника у обох справах проводились у присутності адвоката Г., а згодом – інших захисників заявника.
21 березня 2004 року у Черкаському слідчому ізоляторі (далі – СІЗО) заявника оглянув судово-медичний експерт, який склав висновок про відсутність у нього тілесних ушкоджень. 8 червня 2004 року цей висновок підтвердив інший судово-медичний експерт, який ґрунтувався на результатах медичного обстеження від 21 березня 2004 року. 26 серпня 2005 року заявника оглянув лікар-нефролог, який вказав, що три ребра заявника на правому боці мають ознаки зрощених переломів, та рекомендував обстеження у травматолога.
Органи прокуратури неодноразово відмовляли заявнику у порушенні кримінальної справи за його скаргами на жорстоке поводження. Усі ці постанови скасовувалися вищестоящими органами як безпідставні, та призначалися додаткові перевірки.
28 листопада 2007 року апеляційний суд Черкаської області визнав заявника винним у вчиненні умисного вбивства, обрав йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотирнадцять років, а скарги заявника на жорстоке поводження залишив без задоволення.
Заявник оскаржив цей вирок, стверджуючи, серед іншого, що на початковому етапі слідства не було дотримано його право на захист, йому не було надано доступ до адвоката відразу після затримання, а його визнавальні покази було отримано в результаті жорстокого поводження.
Верховний Суд України залишив вирок апеляційного суду без змін, зазначивши, що вина заявника була достовірно встановлена на основі різних доказів у матеріалах справи, включаючи визнавальні покази, які він надав під час досудового слідства. Суд відмовив у задоволенні скарг заявника на жорстоке поводження та порушення його процесуальних прав як безпідставних.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження працівників міліції, метою якого було примусити його зізнатися у вчиненні вбивства, а також на непроведення у зв’язку з цим ефективного розслідування. Він також скаржився за пунктом 1 і підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з тим, що на початковому етапі кримінального провадження йому не було забезпечено доступ до захисника.
Розглянувши скарги заявника щодо непроведення органами влади ефективного розслідування у зв’язку з його скаргами на жорстоке поводження, Європейський суд встановив порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції. Так, Європейський суд зазначив, що прокуратура, не проводячи повномасштабного розслідування, розглядала твердження заявника у рамках неодноразових дослідчих перевірок, які Європейським судом вже було визнано такими, що не відповідають принципам ефективного засобу юридичного захисту. Крім того, слідчі органи не усунули суперечності у медичних доказах з матеріалів справи, а заходи, вжиті судом першої інстанції щодо скарг заявника на жорстоке поводження, були обмеженими і не забезпечили ефективності розгляду на національному рівні.
Щодо скарг заявника стосовно жорстокого поводження з ним працівників міліції Європейський суд вказав, що наявні матеріали справи не дозволяють остаточно встановити, що заявник зазнав переломів ребер або будь-яких інших тілесних ушкоджень, коли перебував під контролем органів влади. Відповідно, Європейський суд зробив висновок, що порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції не було.
Європейський суд встановив порушення пункту 1 і підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з порушенням права заявника на захист. До такого висновку Європейський суд дійшов тому, що принаймні з 18 березня 2004 року заявник de facto мав статус підозрюваного у вчиненні вбивства, а право на доступ до захисника мав з моменту першого допиту 19 березня 2004 року. Однак не зважаючи на це, а також те, що заявник був неповнолітнім і згідно із національним законодавством мав право на обов’язкову участь захисника при провадженні дізнання, його в цей день допитували і він дав визнавальні покази за відсутності адвоката. Адвокат Г., як Європейський суд зауважив, надавала заявникові юридичну допомогу у справі про шахрайство, однак ніщо не свідчить про те, що її офіційно було допущено до участі у справі щодо вбивства або що вона надавала заявникові будь-яку юридичну допомогу у зв’язку із зазначеною справою. Крім того, національні суди при обґрунтуванні вини заявника, хоча і не посилались на його визнавальні покази від 19 березня 2004 року, проте і не вилучили їх з матеріалів справи і не постановили жодної ухвали щодо їх ролі у справі.
Заявник також подавав інші скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції, розглянувши які Європейський суд зробив висновок про їх необґрунтованість та відхилив їх як неприйнятні відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО:
«1. Оголошує прийнятними скарги на жорстоке поводження та ефективність їх розслідування (стаття 3 Конвенції), а також скаргу щодо доступу до захисника (пункт 1 і підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції), а решту скарг у заяві – неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції;
3. Постановляє, що не було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції;
4. Постановляє, що було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції;
5. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 8000 (вісім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»
_03_03.png)
