ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ЧОПЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF CHOPENKO v. UKRAINE)
Зава № 17735/06
Стислий виклад рішення від 15 січня 2015 року
23 червня 2005 року дівчину О.К. було знайдено підвішеною за шию на дереві у лісопосадці біля автобусної зупинки.
27 червня 2005 року працівники Апостолівського районного відділу ГУМВС України в Дніпропетровській області доправили заявника до відділу міліції для проведення допиту у зв’язку з розслідуванням смерті О.К., і він того ж дня написав явку з повинною.
З 27 по 28 червня 2005 року заявник перебував під вартою в міліції без будь-якого офіційного протоколу затримання та без повідомлення його родичів.
28 червня 2005 року заявник повідомив слідчому прокуратури Апостолівського району Дніпропетровської області додаткову інформацію щодо вбивства О.К. Того ж дня слідчий прокуратури порушив щодо заявника кримінальну справу за підозрою у вчиненні умисного вбивства без обтяжуючих обставин за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, повідомив заявника про його право на правову допомогу, а також склав протокол затримання, згідно з яким заявника було затримано цього дня у приміщенні прокуратури. Заявнику також призначили безоплатного адвоката, M., та офіційно допитали у її присутності, і він підтвердив свої визнавальні покази.
5 липня 2005 року заявникові замість M. у рамках надання безоплатної правової допомоги було призначено іншого захисника, Ш., у присутності якого від підтверджував свої попередні покази та брав участь у відтворенні обстановки та обставин події.
7 липня 2005 року заявнику було пред’явлено обвинувачення у вчиненні умисного вбивства, а 23 вересня 2005 року його дії перекваліфіковано на умисне вбивство за обтяжуючих обставин за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 115 Кримінального кодексу України, зґвалтування та розбій.
Згодом до провадження було допущено приватного адвоката, Н., у присутності якого заявник заявив, що він є невинуватим та відмовився надавати будь-які додаткові пояснення. Під час судового розгляду заявник заявляв про свою невинуватість та стверджував, що зізнався у вбивстві O.K. внаслідок жорстокого психологічного та фізичного поводження з ним працівниками міліції.
16 грудня 2005 року Апеляційний суд Дніпропетровської області, який діяв як суд першої інстанції, визнав заявника винним у зґвалтуванні, крадіжці, розбої та вбивстві за обтяжуючих обставин. Скарги заявника на жорстоке поводження суд залишив без задоволення як безпідставні та обрав йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
21 грудня 2005 року заявнику вручено копію вироку обласного суду, а 20 січня 2006 року – виправлену копію вироку, оскільки у попередній копії було виявлено деякі технічні помилки.
10 січня 2006 року заявник подав касаційну скаргу на цей вирок і кілька разів доповнював її. Починаючи з 17 лютого 2006 року, заявник також неодноразово подавав до Верховного Суду України (далі - ВСУ) клопотання про виклик його для дачі пояснень під час розгляду касаційної скарги, у задоволенні яких ВСУ відмовляв на тій підставі, що відповідні клопотання було подано з порушенням встановленого законодавством місячного строку з дати отримання копії вироку суду.
18 квітня 2006 року ВСУ провів судове засідання у справі заявника, на якому прокурор був присутнім і робив усні заяви. Ані заявник, ані його захисник не були присутні на цьому засіданні. Розглянувши справу, ВСУ залишив касаційну скаргу заявника без задоволення, а вирок – без змін.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції на те, що йому не було забезпечено правову допомогу під час допитів на початкових етапах розслідування, і що його було несправедливо позбавлено можливості брати участь у розгляді справи судом касаційної інстанції.
Розглянувши скаргу заявника в частині доступу до захисника, Європейський суд зазначив, що хоча заявник мав право на доступ до адвоката під час допиту його 27 та 28 червня 2005 року, проте у ці дати у нього відбирали пояснення за відсутності захисника та без попередньо складеного протоколу затримання. Жодних поважних причин такого обмеження права заявника на доступ до захисника Європейський суд не знайшов. Крім того, Європейський суд вказав, що початкові визнавальні покази, отримані у порушення права заявника на правову допомогу, становили частину матеріалів справи і стали основною підставою для визнання його винним. З огляду на все вищезазначене Європейський суд дійшов висновку, що було порушення пункту 1 та підпункту «с» 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з обмеженням права заявника на доступ до захисника під час його початкового допиту та використанням його визнавальних показів як підстави для визнання його винним.
У відповідь на скаргу заявника про відсутність у нього можливості взяти участь у засіданні ВСУ Європейський суд вказав, що, відмовивши у задоволенні клопотання заявника про виклик його у судове засідання для дачі пояснень, ВСУ без жодних обґрунтувань просто послався на відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України, чинні на час постановлення ухвали. Проте редакція положення, на яке посилався ВСУ, набрала чинності тоді, коли скарга заявника вже знаходилася на розгляді ВСУ. Якщо нововведений строк мав починатися з 21 грудня 2005 року, дати вручення першого варіанту оскаржуваного вироку, то у справі заявника нове положення повинно було б застосовуватися ретроспективно, оскільки норма, що набрала чинності 7 лютого 2006 року, вимагала від нього подання клопотання про виклик у судове засідання для дачі пояснень до 21 січня, тобто до того, як набрали чинності зміни до законодавства. Якщо ж строк мав починатися з 20 січня 2006 року, дати вручення остаточного варіанту оскаржуваного вироку, то станом на момент, коли заявник подав своє клопотання про виклик його у судове засідання для дачі пояснень, він ще не закінчився. Таким чином, Європейський суд встановив, що відмова ВСУ у задоволенні клопотання заявника про виклик його для дачі пояснень у засіданні суду касаційної інстанції призвела до непропорційного обмеження його права на захист, а з огляду на присутність представника прокуратури – і до порушення принципу рівності сторін. Відповідно, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у поєднанні з підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.
Заявник також скаржився на інші порушення його прав, гарантованих статтями 1, 3, 5, 6, 8, 13, 14, 17 та 34 Конвенції. Розглянувши ці скарги з урахуванням усіх наявних у нього документів та тією мірою, якою вони охоплюються його компетенцією, Європейський суд не виявив жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією та визнав цю частину заяви неприйнятною як явно необґрунтовану відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
«. Оголошує прийнятними скарги щодо відсутності доступу до захисника на початковому етапі розслідування та відсутності у заявника можливості брати участь у засіданні суду касаційної інстанції (пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції), а решту скарг у заяві – неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у поєднанні з підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю доступу до захисника на початку розслідування;
3. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у поєднанні з підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю у заявника можливості брати участь у засіданні суду касаційної інстанції;
4. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 3000 (три тисячі) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»
_03_03.png)
