ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ПАНКРАТЬЄВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF PANKRATYEV v. UKRAINE)
Заява № 49900/11
Стислий виклад рішення від 11 грудня 2014 року
Заявника було затримано працівниками міліції за підозрою у вчиненні розбою за обтяжуючих обставин. Того ж дня йому пред’явлено обвинувачення у вчиненні зазначеного злочину.
16 жовтня 2009 року у якості запобіжного заходу заявникові було обрано взяття під варту строком на два місяці та 10 листопада 2009 року було пред’явлено обвинувачення у вчиненні вбивства. Пізніше строк тримання заявника під вартою декілька разів продовжувався, останнього разу – до 15 лютого 2010 року. 13 лютого 2010 року справу було передано до апеляційного суду для розгляду по суті. 15 березня 2010 року апеляційний суд залишив обраний заявникові запобіжний захід без змін.
Пізніше заявника було визнано винним у вчиненні розбійного нападу із заподіянням умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, і призначено покарання у вигляді позбавленні волі строком на дванадцять років з конфіскацією майна заявника.
До Європейського суду з прав людини заявник скаржився на те, що досудове тримання його під вартою у період з 15 лютого 2010 року до 14 квітня 2011 року суперечило підпункту «с» пункту 1
статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективної процедури оскарження законності тримання його під вартою після закінчення досудового слідства.
Розглянувши скарги заявника на незаконне досудове тримання його під вартою, Європейський суд зазначив, що у період з 15 лютого 2010 року по 15 березня 2010 року заявник перебував під вартою лише на тій підставі, що обвинувальний вирок у його справі було передано до суду. Жодного судового рішення, яке б надавало такому триманню під вартою законної сили, не було. А у період з 15 березня 2010 року по 14 квітня 2011 року заявник перебував під вартою на підставі постанови суду від 15 березня 2010 року, якою не зазначався конкретний строк та чіткі підстави тримання заявника під вартою. З огляду на зазначене Європейський суд констатував порушення підпункту «с» пункту 1
статті 5 Конвенції.
Крім того, Європейським судом скаргу заявника за статтею 13 Конвенції було розглянуто за пунктом 4 статті 5 Конвенції та встановлено, що законодавство України на час подій не передбачало порядку перегляду законності продовжуваного тримання під вартою після закінчення досудового слідства, який би відповідав вимогам зазначеного положення Конвенції. У зв’язку з цим Європейський суд встановив порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО:
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що було порушення підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції;
3. Постановляє, що було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції;
4. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач має сплатити заявнику 5000 (п’ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
_03_03.png)
