ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
(CASE OF PADURA v.
Заява № 48229/10
Стислий виклад рішення від 11 грудня 2014 року
1 квітня 2006 року кілька осіб напали на чоловіка заявниці та його товариша. Чоловіка заявниці було госпіталізовано до лікарні, де він помер 31 липня 2006 року від отриманих тілесних ушкоджень.
11 квітня 2006 року Яворівський районний відділ Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області порушив кримінальну справу за фактом хуліганства, вчиненого групою осіб. Згодом ці обвинувачення змінено на хуліганство, вчинене однією особою – К. Пізніше К. пред’явлено додаткові обвинувачення у завданні чоловіку заявниці умисного тяжкого тілесного ушкодження. Щодо нападника Дз. порушено ще одну кримінальну справу за фактом хуліганства, що призвело до завдання тілесних ушкоджень товаришу чоловіка заявниці. У порушенні кримінальної справи щодо нападника Ш. було відмовлено.
Яворівський районний суд Львівської області (далі – районний суд) об’єднав кримінальні справи щодо К. та Дз. в одне провадження і 16 березня 2007 року повернув справу на додаткове розслідування, зазначивши, що підсудним слід пред’явити обвинувачення у вчиненні більш тяжких злочинів. 7 травня 2007 року дії обвинувачених у справі було перекваліфіковано і 23 грудня 2008 року районний суд знову повернув справу на додаткове розслідування, оскільки слідчий не встановив індивідуальну роль кожного з підсудних у події, а відмова у порушенні кримінальної справи щодо Ш. була безпідставною.
З жовтня 2009 року до липня 2011 року районний суд призначив низку судових засідань, але вони переносилися у зв’язку з тим, що обвинувачений, захисники, свідки або потерпілі не з’являлися до суду або через те, що суддя хворів чи було необхідно забезпечити аудіозапис судового засідання. Згодом районний суд дав вказівку слідчим органам провести низку слідчих дій для перевірки і з’ясування обставин справи і постановив оголосити у розшук К., якого затримали 26 березня 2012 року. 29 березня 2012 року кримінальну справу щодо Дз. закрито у зв’язку із закінченням строку давності.
23 травня 2012 року К. було визнано винним у завданні чоловікові заявниці тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті останнього, і призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на сім років. Суд також постановив стягнути з нього на користь потерпілих від злочину відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Обвинувачення у хуліганстві було знято через закінчення строку давності. Того ж дня районним судом постановлено окрему ухвалу, у якій вказано конкретні недоліки розслідування у перші дні після вчинення злочину. 21 вересня 2012 року апеляційний суд залишив вирок від 23 травня 2012 року без змін.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявниця скаржилася, що кримінальне розслідування смерті її чоловіка було неефективним. Посилаючись на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), вона скаржилася також на надмірну тривалість провадження на національному рівні. Європейський суд вирішив розглядати ці скарги лише за статтею 2 Конвенції.
Розглянувши скарги заявниці, Європейський суд встановив, що загальна тривалість кримінального розслідування та подальшого судового розгляду (понад шість років та п’ять місяців) не видається виправданою. Так, після тривалого періоду розслідування та судового розгляду районний суд вирішив відправити справу на додаткове розслідування, вважаючи, що підсудним слід було пред’явити обвинувачення у вчиненні більш тяжких злочинів. А у період з 2009 до 2011 року під час нового судового розгляду відбулася низка затримок через незабезпечення органами влади явки учасників до суду, численні перенесення судових засідань, необхідність проведення додаткових слідчих дій тощо. Зрештою, затримки у розслідуванні та судовому розгляді призвели до того, що деякі обвинувачення щодо двох підсудних було знято у зв’язку із закінченням строку давності. Крім того, Європейський суд звернув увагу на те, що недоліки розслідування на початковому етапі визнали самі органи влади, зокрема районний суд і його в окремій ухвалі. На підставі всього вищезазначеного Європейський суд встановив порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
«1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що було процесуальне порушення статті 2 Конвенції;
3. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач має сплатити заявниці нижченаведені суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 6000 (шість тисяч) євро та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 17 (сімнадцять) євро та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися, в якості компенсації витрат на переклад;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.»
_03_03.png)
