ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
CASE OF DZEMYUK v.
Заява № 42488/02
Стислий виклад рішення від 04 вересня 2014 року
Заявник проживає у с. Татарів, що становить частину міста-курорта Яремче Івано-Франківській області України. В селі немає централізованого водопостачання, а для господарчих потреб використовується вода з колодязів, які наповнюються з грунтових вод.
У лютому 2000 року Татарівська сільська рада прийняла рішення облаштувати нове кладовище на земельній ділянці, розташованій на відстані
Протягом 2000-2003 заявник ініціював судові провадження щодо незаконності розміщення кладовища на ділянці поблизу його будинку. 26 грудня 2003 року Верховинський районний суд Івано-Франківської області визнав план забудови території села незаконним у частині місця розташування кладовища, зокрема через відсутність санітарно-захисної зони завширшки 300 метрів, що відділяє житлову зону від кладовища та водоохоронної зони, завширшки 50 метрів, що відділяє джерела водопостачання від кладовища (далі – рішення від 26 грудня 2003 року). Цим рішенням Татарівську сільську раду було зобов’язано закрити кладовище та сплатити заявнику певну компенсацію. Зазначене рішення залишається невиконаним, попри неодноразові спроби Державної виконавчої служби виконати його.
Проведений у 2008 році бактеріологічний аналіз води з колодязя заявника засвідчив багаторазове перевищення рівня вмісту бактерій E. coli, Відповідно, державні органи з охорони довкілля неодноразово рекомендували не використовувати воду для господарсько-побутових потреб. Причину забруднення води встановлено не було.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився на порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) у зв’язку з ним, що облаштування кладовища біля його будинку призвело до забруднення джерел постачання його питною водою та водою, що використовувалася для цілей приватного садівництва, що заважало йому користуватися у звичайному порядку своїм житлом та благами, включаючи ґрунт його власної земельної ділянки, та негативно вплинуло на фізичний та психологічний стан його та його родини. Окрім того, заявник скаржився за п. 1 ст. 6 Конвенції на невиконання остаточного судового рішення про заборону використання ділянки поблизу його будинку для проведення поховань. Заявник подавав також інші скарги за Конвенцією.
Європейський суд визнав порушення ст. 8 Конвенції з огляду на:
- рішення Татарівської сільської ради про розміщення кладовища поблизу житла заявника було ухвалено у порушення норм діючого законодавства;
- про незаконність розміщення кладовища та недотримання санітарно-захисної та водоохоронної зони багаторазово проте безуспішно повідомляли санітарно-епідеміологічні органи, і це принаймні шість разів визнавалося рішеннями національних судів;
- фактично рішення від 26 грудня 2003 року так і не було виконано;
- національні органи влади постійно нехтували національними екологічними нормами, а також судовими рішеннями, що набрали законної сили та були обов’язковими для виконання.
Оскільки скарга заявника за п.1 ст. 6 Конвенції на невиконання остаточного судового рішення пов’язана зі скаргами за ст. 8 Конвенції, Європейський суд не встановив необхідності в окремому розгляді цього питання. Окрім того, розглянувши інші скарги заявника за ст. 6 Конвенції, Європейський суд зробив висновок про відсутність будь-яких порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї.
За цих підстав Європейський суд одноголосно:
«1. Оголошує прийнятними скарги на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням судового рішення від 26 грудня 2003 року та на порушення статті 8 Конвенції, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушення статті 8 Конвенції;
3. Постановляє, що немає необхідності в окремому розгляді скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції;
4. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникові 6000 (шість тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додаткову суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену вище суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»
_03_03.png)
