ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ВОРОБЙОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF VOROBYEV v. UKRAINE)
(Заява № 28242/10)
Стислий виклад рішення від 16 жовтня 2014 року
31 січня 2009 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні збройного грабежу і доправлено до відділу міліції. 27 квітня 2009 року Керченський міський суд Автономної Республіки Крим визнав його винним у незаконному поводженні зі зброєю та збройному розбійному нападі і обрав йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на дев’ять років з конфіскацією всього належного йому майна.
10 січня 2011 року Європейський суд з прав людини (далі – Європейський суд) попросив заявника надати копії відповідних документів з його кримінальної справи. Заявник звернувся з цього приводу до суду першої інстанції. Голова суду відмовив йому, посилаючись на відсутність відповідних підстав у національному законодавстві. Заявник неодноразово звертався з повторними клопотаннями про надання йому судом першої інстанції доступу до матеріалів справи, але безрезультатно.
Під час перебування під вартою в установах досудового ув'язнення та виконання покарань заявник неодноразово скаржився на побутові умови тримання його під вартою.
У період з лютого 2009 року по січень 2011 року під час перебування у міжобласній спеціалізованій лікарні для хворих на туберкульоз при виправній колонії № 7 та у міжобласній спеціалізованій туберкульозній лікарні при виправній колонії № 61 заявник проходив чисельні огляди та обстеження у спеціалістів, неодноразово здавав аналізи крові та мокротиння, отримував ліки та проходив курс лікування туберкульозу.
До Європейського суду заявник скаржився за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на неналежні умови тримання його під вартою та незабезпечення належного рівня охорони здоров'я, а також за статтею 34 Конвенції на те, що після закриття кримінального провадження щодо нього він не міг отримати копії документів з матеріалів його справи.
Розглянувши скарги заявника за статтею 34 Конвенції, Європейський суд зазначив, що він вже розглядав аналогічні ситуації у низці справ щодо України. Зокрема у рішенні у справі «Василь Іващенко проти України» Європейський суд встановив, що законодавством України не передбачено чіткого та конкретного порядку надання засудженим можливості отримати копії документів з матеріалів справи після закриття кримінального провадження, як шляхом виготовлення їх власноруч чи за допомогою відповіднгого обладнання, так і шляхом покладання на державні органи обов'язку зробити такі копії. Оскільки у цій справі Уряд не надав доказів протилежного, Європейський суд встановив, що держава-відповідач не виконала свій обов’язок за статтею 34 Конвенції забезпечити заявника усім необхідним для того, щоб не перешкодити належному та ефективному розгляду його заяви Європейським судом.
Водночас, розглянувши скарги заявника за статтею 3 Конвенції на неналежні умови тримання його під вартою та незабезпечення належного рівня охорони здоров'я, Європейський суд дійшов висновку, що ці частини заяви мають бути відхилені відповідно до пункту 1, підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтовані.
Заявник також подавав інші скарги за статтями 3, 5, 6, 13 та 14 Конвенції, розглянувши які Європейський суд визнав їх неприйнятними відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтовані.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
«1. Оголошує скарги заявника щодо порушення статей 3, 5, 6, 13 та 14 Конвенції неприйнятними;
2. Постановляє, що держава не виконала свої обов’язки за статтею 34 Конвенції;
3. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 1500 (одну тисячу п’ятсот) євро; ця сума має бути конвертована у національну валют держави-відповідача за курсом станом на день здійснення платежу.
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»
_03_03.png)
