ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ СМІРНОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF ALEKSANDR VLADIMIROVICH SMIRNOV v. UKRAINE)
Заява № 69250/11
Стислий виклад рішення від 13 березня 2014 року
5 грудня 2002 року міліція затримала заявника, громадянина Російської Федерації, та помістила його до приймальника-спецрозподільника через відсутність у нього документів, які посвідчують його особу. За словами заявника, його було неофіційно допитано щодо його участі в терористичній групі. Адвоката у заявника на той час не було.
23 грудня 2002 року заявник звернувся з письмовою заявою до Служби безпеки України, в якій він зізнався, зокрема, що поширював газету «Рада робітничих депутатів» та інші друковані матеріали в Україні, і що він, разом з двома іншими членами комуністичного руху, членом якого він був, підірвали смітник біля головного приміщення СБУ в м. Київ в жовтні 2002 року. Того ж дня арешт заявника за підозрою у вчиненні терористичного акту було офіційно задокументовано, а заявника поміщено під варту. Крім того, заявника було повідомлено про його право на захист, і він висловив бажання проконсультуватися з адвокатом до першого допиту, хоча через кілька хвилин погодився на проведення слідчих дій без участі захисника. Під час проведення цих слідчих дій заявник повторював надані ним раніше визнавальні покази, однак згодом, після призначення йому захисника, заперечив свою вину у вчиненні терористичного акту.
19 липня 2004 року Апеляційний суд Одеської області визнав заявника винним у співучасті в озброєній банді, метою якої було відновлення комуністичного ладу в України насильницьким шляхом, пропагуванні ідеї такого насильницького перевороту та участь у терористичному акті. Заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду України, який загалом залишив вирок без змін.
У листопаді 2005 року заявника було переведено до Слов'яносербської виправної колонії № 60 (далі - Слов'яносербська колонія). Як стверджував заявник, умови його тримання під вартою у цій установі не відповідали принципам поваги до людської гідності. Зокрема, в камері розміром близько 30 м² було розміщено від десяти до шістнадцяти ув'язнених, які знаходились в камері цілий день, за винятком годинної прогулянки. Багато ув'язнених палили в камері, яка не була обладнана штучною вентиляцією, а адміністрація відмовляла заявнику у переведенні в іншу камеру або встановленні електричного вентилятора. Харчування було недостатнім, були також проблеми з освітленням та обігрівом камери.
До Європейського суду з прав людини заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що матеріальні умови його тримання в Слов'яносербській колонії були такими, що принижують гідність, та за пунктом 1 і підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції на перешкоджання в ефективній реалізації його права на захист у кримінальному провадженні щодо нього.
Розглянувши скарги заявника на умови тримання в Слов'яносербській колонії Європейський суд зазначив, що, оскільки скарги заявника не було спростовано Урядом, який один має доступ до документів, що можуть підтвердити або спростувати відповідні твердження, було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з матеріальними умовами тримання заявника під вартою, які принижують гідність.
Стосовно скарг заявника за статтею 6 Конвенції Європейський суд вказав, що на початкових стадіях розслідування заявник не мав доступу до захисника, а визнавальні покази заявника, отримані від нього у цей період за відсутності адвоката, стали підставою для його засудження. Отже, було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.
Заявник також скаржився за статтею 3 Конвенції на неналежну медичну допомогу. Розглянувши цю частину скарги, Європейський суд визнав її неприйнятною відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
У різні дати заявник та його представник подали низку інших скарг за статтями 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 13, 14 та 34 Конвенції у зв'язку з кримінальним провадженням щодо нього та триманням його під вартою у різних установах. Розглянувши ці скарги з урахуванням усіх наявних у нього документів та тією мірою, якою вони охоплюються його компетенцією, Європейський суд встановив відсутність порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги на матеріально-побутові умови тримання заявника у Слов’яносербській виправній колонії та порушення його права на захист прийнятними;
2. Вирішує вилучити скарги, подані від імені заявника паном Черніковим В.В., з реєстру справ та оголосити решту скарг в заяві неприйнятною;
3. Постановляє, що мало порушення статті 3 Конвенції;
4. Постановляє, що було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції;
5. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявникові нижченаведені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 10 000 (десять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись;
(ii) 200 (двісті) євро компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
_03_03.png)
