ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ЗІНЧЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF ZINCHENKO v. UKRAINE)
Заява № 63763/11
Стислий виклад рішення від 13 березня 2013 року
У грудні 2002 року заявника затримали за підозрою в участі у кількох жорстоких злочинах, вчинених членами Одеської комсомольської організації, що прагнула відновлення комуністичного ладу насильницьким шляхом, і згодом його було переведено до Одеського СІЗО, де він залишався під вартою до листопада 2005 року.
Як стверджував заявник, він часто почувався виснаженим через погані умови тримання під вартою та перевезення з СІЗО до приміщень суду, а також у зв’язку з відсутністю організації харчування. Зокрема, під час його перебування у СІЗО його часто переміщували з камери до камери і часто свавільно розміщували у карантинному відділенні з новоприбулими, які перебували під наглядом з метою виявлення інфекційних хвороб. Заявнику та його співкамерникам не дозволяли залишати камери, за винятком одногодинної прогулянки раз на день, і через переповненість камер СІЗО вони мали спати по черзі.
19 липня 2004 року апеляційний суд Одеської області, який діяв як суд першої інстанції, визнав заявника винним у вчиненні у складі озброєної банди двох розбійних нападах та хуліганстві. Заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду України, який загалом залишив вирок без змін.
До Європейського суду з прав людини заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на погані умови тримання в Одеському СІЗО та за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку зі скаргами на умови тримання під вартою.
Розглянувши скарги заявника на умови тримання в Одеському СІЗО, Європейський суд зазначив, що брак особистого простору, наданого заявнику під час тримання його під вартою, сам по собі порушує питання за статтею 3 Конвенції. З огляду на ці висновки, не вбачаючи необхідності розглядати скарги заявника на санітарні та інші умови в Одеському СІЗО, Європейський суд констатував, що умови тримання заявника в Одеському СІЗО були принизливими в порушення статті 3 Конвенції.
Стосовно скарг заявника за статтею 13 Конвенції Європейський суд вказав, що Уряд не довів того, що заявник мав практичну можливість скористатись ефективними засобами юридичного захисту у зв’язку з його скаргами, тобто засоби, які б попередили порушення чи припинили б їх, або могли надати заявнику будь-яке інше належне відшкодування. Отже, було порушення статті 13 Конвенції.
Заявник також скаржився за статтею 3 Конвенції на неналежну медичну допомогу в Одеському СІЗО, статтею 6 Конвенції на несправедливість судового розгляду, статтею 8 Конвенції на неможливість отримання тривалих побачень зі своїми батьками. Розглянувши ці скарги, Європейський суд визнав їх неприйнятними відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
У різні дати заявник подав низку інших скарг за статтями 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 13, 14 та 34 Конвенції щодо обставин цієї справи. Розглянувши ці скарги з урахуванням усіх наявних у нього документів та тією мірою, якою вони охоплюються його компетенцією, Європейський суд встановив відсутність порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує прийнятними скарги на матеріальні умови тримання в Одеському СІЗО, порушення права на юридичне представництво та відсутність національних засобів юридичного захисту у зв’язку зі скаргою на умови тримання під вартою, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з матеріальними умовами тримання заявника в Одеському СІЗО;
3. Постановляє, що не було порушення статті 6 Конвенції у зв’язку зі стверджуваним порушенням права заявника на правову допомогу;
4. Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції;
5. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 7 500 (сім тисяч п’ятсот) євро відшкодування моральної шкоди плюс будь-які податки, що можуть нараховуватися; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливанням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
_03_03.png)
