ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ДАНІЛОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF DANILOV v.
Заява № 2585/06
Стислий виклад рішення від 13 березня 2014 року
13 грудня 2002 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні у складі злочинної групи, пов’язаної з одеською комсомольською організацією (Комуністичний союз молоді) низки злочинів, включно з незаконним обігом зброї, тероризмом, збройними нападами та грабежем, та доставлено до Ленінського районного відділу Миколаївського міського управління УМВС України в Миколаївській області (далі – райвідділ міліції), де, за його словами, його було побито працівниками райвідділу.
Того ж дня було проведено судово-медичне обстеження заявника. За його результатами у заявника було виявлено рани, садна, гематоми в області голови, обличчя, верхніх кінцівок, нижніх кінцівок, грудної клітки, спини. Всі зазначені ушкодження експертом було віднесено до категорії легких. На вимогу захисників заявника його тричі оглядали лікарі, зокрема терапевт та невропатолог. Заявнику було призначено курс стаціонарного лікування від запалення легень.
Згодом заявника неодноразово оглядали лікарі, заявник пройшов декілька судово-медичних експертиз, рентгенографію, біопсію та стаціонарне лікування. Згідно з лікарськими висновками у заявника була щонайменше одна рана та низка саден та синців на різних частинах тіла, також було встановлено ушкодження зап’ястків, наслідком чого стало тривале неврологічне порушення функцій рук, а також травми грудної клітки, зокрема консолідовані переломи семи ребер та залишкові сліди лівосторонньої пневмонії.
Прокуратурою неодноразово виносилися постанови про відмову у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника про жорстоке поводження, через відсутність підстав для висновку, що тілесні ушкодження заявника свідчать про жорстоке поводження або застосування непропорційної фізичної сили з боку правоохоронців, які здійснювали затримання.
19 липня 2004 року апеляційний суд Одеської області, який розглядав справу в якості суду першої інстанції, визнав заявника винним та призначив заявникові покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотирнадцять років. Одночасно суд відхилив його твердження про жорстоке поводження як необґрунтовані, погодившись з висновками прокуратури про те, що тілесних ушкоджень заявникові було завдано під час його затримання.
Верховний Суд України 26 липня 2005 року загалом залишив вирок заявнику та призначене йому покарання без змін, зазначив, зокрема, про відсутність підстав для порушення кримінальної справи у зв’язку з його твердженнями про жорстоке поводження.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на катування працівниками міліції. Розглянувши скарги заявника на жорстоке поводження, Європейський суд, з огляду на характер, ступінь тяжкості та розсіяне розташування тілесних ушкоджень заявника, а також ненадання Урядом ретельного та докладного пояснення їхнього завдання власними діями заявника, зауважив, що держава несе відповідальність за нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження із заявником та констатував порушення статті 3 Конвенції.
Заявник також скаржився до Європейського суду за статтями 3, 6 і 13 Конвенції на те, що його відповідні скарги не були розслідувані належним чином. З огляду на обставини цієї справи та попередню практику Європейський суд дійшов висновку, що у цій справі не було докладено серйозних зусиль для розслідування тверджень про жорстоке поводження, висунутих заявником. Відтак, Європейський суд констатував порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції у зв’язку з неефективним розслідуванням скарг заявника на жорстоке поводження.
Розглянувши скарги заявника за статтями 3 та 13 Конвенції на те, що його право на захист було порушене, а також на те, що його здатність брати участь у розгляді його справи судом ускладнювалася умовами тримання його під вартою, організацією його перевезення та харчування у дні судових засідань, а також тим фактом, що він не мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи та консультацій із захисником, з огляду на ненадання заявником деталей та документальних доказів на підтвердження його тверджень Європейський суд визнав ці скарги необґрунтованими та неприйнятними відповідно до пункту 1, підпункту «а» пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції.
Заявник також подав низку інших скарг за статтями 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 13, 14 і 34 Конвенції. З урахуванням усіх матеріалів, що знаходились в його розпорядженні, Європейський суд встановив, що ця частина заяви не виявляла жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією, та відхилив її відповідно до підпункту «а» пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтовану.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО:
1. Оголошує скарги щодо жорстокого поводження із заявником у грудні 2002 року та неефективного розслідування відповідних скарг прийнятними, а решту скарг у заяві – неприйнятною.
2. Постановляє, що було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.
3. Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.
4. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 12 000 (дванадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватися; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.
_03_03.png)
