ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ГОРБАТЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF GORBATENKO v.
Заява № 25209/06
Стислий виклад рішення від 28 листопада 2013 року
Проти заявника було порушено дві кримінальні справи. Так, у серпні 2004 року заявника та його співмешканку, пані Т., було затримано за підозрою у вчиненні двох епізодів крадіжки та грабежу (далі – перше провадження) та доставлено до ІТТ м. Мерефа. Харківський районний суд Харківської обрав заявникові запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
З вересня 2004 року розгляд справи неодноразово відкладався у зв’язку з неявкою свідків, потерпілих, самовідводом судді, який розглядав справу, призначення підсудним інших захисників, передачею справи іншому судді. 9 листопада 2011 року Харківський районний суд визнав заявника винним у вчиненні крадіжки та двох епізодів грабежу та призначив йому покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі.
Заявник оскаржив вирок до апеляційного суду Харківської області, який скасував вирок та повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції. У серпні 2012 року судові засідання було відкладено через неявку потерпілих і свідків та з інших причин. Результат цього провадження невідомий.
15 серпня 2004 року заявника було допитано щодо подвійного вбивства та знищення майна, що були вчинені в серпня 2004 року (далі – друге провадження). Трохи пізніше заявник написав явку з повинною та зізнався у вчиненні цих злочинів, але наполягав, що це була самооборона. 13 квітня 2005 року апеляційний суд м. Севастополя визнав заявника винним у вчиненні подвійного вбивства і знищенні майна та призначив йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Заявник та прокурор подали касаційну скаргу до Верховного Суду України, який залишив вирок без змін.
Протягом першого та другого проваджень заявника тримали під вартою в Севастопольському ІТТ, Дніпропетровському СІЗО та Харківському СІЗО.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження з ним працівниками міліції, на умови тримання в Севастопольському ІТТ, Харківському СІЗО та Дніпропетровському СІЗО; за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість першого кримінального провадження щодо нього.
Розглянувши скарги заявника за статтею 3 Конвенції про умови його тримання у Севастопольському ITT, Дніпропетровському і Харківському СІЗО, Європейський суд констатував порушення статті 3 Конвенції, виходячи із своїх попередніх висновків щодо умов тримання в Севастопольському ITT та Дніпропетровському СІЗО в той самий період часу в інших справах, та висновків Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню за наслідками відвідування Харківського СІЗО в межах періоду часу, коли там тримався заявник.
Розглянувши скаргу заявника на тривалість першого провадження щодо нього, Європейський суд визнав її надмірною, зазначивши, що справа стосувалась трьох епізодів та двох обвинувачених і не видавалась особливо складною. У ній не було значних затримок, спричинених поведінкою заявника, проте провадження тривало більш ніж дев’ять років і не все ще було завершено на час винесення рішення Європейським судом. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
Розглянувши скарги заявника на жорстоке поводження з ним з боку працівників міліції після його затримання та непроведення ефективного розслідування його скарг на таке жорстоке поводження Європейський суд постановив, що заявник не повідомив належним чином свою скаргу про стверджуване ним жорстоке поводження ані до національних органів, ані до Суду, і відхилив скаргу заявника в цій частині.
Заявник також подав низку інших скарг за статтями 5, 6, 8, 10, 13 і 14 Конвенції. З урахуванням усіх матеріалів, що знаходяться в його розпорядженні, Європейський суд в межах компетенції встановив, що ця частина заяви не виявляє будь-яких ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї, та відхилив її як явно необґрунтовану.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги за статтею 3 (стосовно умов тримання заявника) та статтею 6 Конвенції (стосовно тривалості першого провадження) прийнятними, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника у Севастопольському ITT;
3. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника у Харківському СІЗО;
4. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з умовами тримання заявника у Дніпропетровському СІЗО;
5. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з тривалістю першого кримінального провадження щодо заявника;
6. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявникові 8 000 (вісім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-яким податком, що може нараховуватись;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
_03_03.png)
