ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ГЕРАЩЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF GERASHCHENKO v. UKRAINE)
Заява № 20602/05
Стислий виклад рішення від 07 листопада 2013 року
Згідно з твердженнями державних органів 2 липня 2004 року працівник міліції під прикриттям здійснив оперативну закупівлю у заявника розчину опіуму, після чого було проведено обшук помешкання заявника на підставі постанови суду від 19 травня 2004 року, виданої в межах кримінальної справи щодо іншої особи. Після закінчення обшуку працівники міліції затримали заявника та доправили його до Хаджибейського ВМ.
Згідно з твердженнями заявника, 2 липня 2004 року, коли він був вдома, до нього увірвалася група працівників міліції, які почали його бити. Крім того, працівники міліції безладно і грубо обшукали помешкання заявника і підкинули йому наркотики. Батьки заявника і його дружина, а також його знайомий, пан Ж., були очевидцями обшуку.
Щодо заявника було порушено кримінальну справу за підозрою у незаконному виготовленні та збуті наркотичних засобів і у зберіганні наркотичних засобів для власного споживання. Заявника було затримано як підозрюваного у вчиненні злочину.
7 липня 2004 року заявникові було викликано швидку допомогу у зв’язку з його скаргами на біль у нижній правій частині спини. Заявник пояснив, що під час його затримання 2 липня 2004 року він був побитий. Його доправили до лікарні, де йому було діагностовано забиття правої нирки без порушення її функцій. Пізніше, під час допиту заявника в якості обвинуваченого, він скаржився на жорстоке з ним поводження, а також на біль спини, нирок та кров в сечі.
Вироком від 14 березня 2005 року Суворовський суд визнав заявника винним у незаконному зберіганні, виготовленні та збуті наркотичних засобів.
20 грудня 2005 року Апеляційний суд Одеської області (далі – апеляційний суд) на підставі апеляційної скарги заявника скасував вищезазначений вирок, повернув справу на новий розгляд до суду першої інстанції через низку фактичних невідповідностей, які мали бути узгоджені, та подовжив строк тримання заявника під вартою.
Заявник неодноразово подавав до Суворовського суду клопотання про його звільнення під підписку про невиїзд, однак Суворовський суд кожного разу відмовляв, мотивуючи такі рішення попередніми судимостями заявника та тяжкістю злочину, у якому заявник обвинувачується.
6 червня 2007 року Суворовський суд виніс новий вирок заявникові, в якому дійшов таких самих висновків, що і раніше. Апеляційний суд залишив цей вирок без змін, а Верховний Суд України залишив касаційну скаргу заявника без розгляду по суті.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження з ним працівниками міліції; за підпунктом «с» пункту 1 статті 5 Конвенції про те, що тримання його під вартою з 20 грудня 2005 року до 6 червня 2007 було незаконним; за пунктом 3 статті 5 Конвенції на надмірну тривалість його досудового ув’язнення; за пунктом 4 статті 5 Конвенції про те, що його було позбавлено можливості адекватного судового перегляду законності застосування тримання під вартою; за статтею 8 Конвенції на порушення його права на повагу до житла та кореспонденції.
Розглянувши скарги заявника на жорстоке поводження з ним працівниками міліції, Європейський суд визнав порушення статті 3 Конвенції, зазначивши, що під час огляду заявника лікарем йому було діагностовано забиття правої нирки, а сам лікар повідомив про цей діагноз міліції, що вказує на те, що він вважав скарги заявника небезпідставними. З іншого боку, на жодному етапі національними органами не було висунуто будь-якої переконливої альтернативної версії щодо причин тілесного ушкодження заявника, а матеріали перевірки за скаргами заявника було знищено, що унеможливлює оцінку Європейським судом дотримання чи недотримання органами влади процесуальних обов’язків за статтею 3 Конвенції.
Розглянувши скаргу заявника на незаконність тримання його під вартою з 20 грудня 2005 року до 6 червня 2007 року, Європейський суд встановив порушення підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з тим, що 20 грудня 2005 року апеляційний суд скасував вирок заявникові, повернув справу до суду на новий розгляд та подовжив тримання заявника під вартою, при цьому не навівши підстав для такого тримання під вартою та не встановивши його строку. Тримання заявника під вартою тривало до винесення йому судом першої інстанції нового вироку 6 червня 2007 року, що не відповідає вимогам законності за статтею 5 Конвенції.
Європейський суд дійшов висновку про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції через те, що у цій справі, як і в інших аналогічних справах проти України, серйозність обвинувачень щодо заявника та ризик його втечі або вчинення нового злочину були підставами винесення судом первісної постанови про взяття його під варту. Це мотивування з плином часу не змінилося і, крім того, національні суди на жодній стадії провадження не розглядали будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою.
Проаналізувавши скарги заявника за пунктом 4 статті 5 Конвенції, Європейський суд, посилаючись на справу «Харченко проти України», дійшов висновку про порушення прав заявника, оскільки національний суд відмовляв заявникові у розгляді питання щодо розумності тримання його під вартою на тій підставі, що суд раніше вже виніс рішення з приводу цього, позбавивши таким чином заявника права на перегляд законності тримання його під вартою.
Європейський суд також встановив порушення права заявника на повагу до житла у зв’язку з тим, що обшук міліцією помешкання заявника було здійснено на підставі постанови суду, виданої за півтора місяці раніше в межах кримінальної справи щодо іншої особи, що не вказує на невідкладну необхідність проведення цього обшуку. Крім того, Європейський суд вказав на фактологічні протиріччя інформації щодо проведення обшуку, які не були пояснені у переконливий спосіб. Таким чином, було порушення статті 8 Конвенції. Водночас, розглянувши скарги заявника за цією ж статтею стосовно права заявника на повагу до його кореспонденції, Європейський суд відхилив її як явно необґрунтовану.
Розглянувши скаргу заявника на втручання адміністрацією виправної колонії у його право на індивідуальну заяву за статтею 34 Конвенції, Європейський суд дійшов висновку, що Уряд України дотримався своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції.
Заявник також подав низку інших скарг за статтями 7 та 17, пунктом 1 статті 5 Конвенції, статтею 1 Першого протоколу та статтею 3 Протоколу № 7 до Конвенції, а також за пунктом 1, підпунктами «b», «c» і «d» пункту 3 статті 6 Конвенції, які Європейський суд визнав необґрунтованими.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги заявника щодо стверджуваного жорстокого поводження з ним з боку працівників міліції, законності тримання його під вартою з 20 грудня 2005 року до 6 червня 2007 року, тривалості усього строку досудового тримання під вартою та стверджуваної відсутності належного судового перегляду його законності, а також щодо стверджуваного порушення його права на повагу до його житла прийнятними, а решту скарг в заяві – неприйнятними.
2. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з жорстоким поводженням із заявником з боку працівників міліції.
3. Постановляє, що було порушення підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням заявника під вартою з 20 грудня 2005 року до 6 червня 2007 року.
4. Постановляє, що було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
5. Постановляє, що було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.
6. Постановляє, що було порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з обшуком помешкання заявника працівниками міліції 2 липня 2004 року.
7. Постановляє, що держава-відповідач дотрималась своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції.
8. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявникові 9 000 (дев’ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, плюс будь-який податок, що може нараховуватись; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
9. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.
_03_03.png)
