ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ВОЛОШИН ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF VOLOSHYN v.
Заява № 15853/08
Стислий виклад рішення від 10 жовтня 2013 року
9 червня 2004 року заявника було затримано у зв’язку з раніше порушеним щодо нього та двох жінок, Д. та О., кримінальним провадженням. Октябрський районний суд м. Полтави (далі – районний суд) обрав заявникові запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. З 10 по 18 червня 2004 року заявник тримався під вартою в Полтавському слідчому ізоляторі (далі – ІТТ).
У жовтні 2004 року заявника було звільнено із заміною йому запобіжного заходу на підписку про невиїзд, а в 2008 році справу проти заявника та інших обвинувачених було закрито за відсутністю в їх діях складу злочину.
У січні 2007 року заявник подав до районного суду позов про відшкодування органами внутрішніх справ моральної шкоди, завданої йому неналежними умовами тримання в ІТТ. Заявник стверджував, що йому не було надано жодної можливості помитися або почистити зуби, оскільки його не забезпечили предметами особистої гігієни; він був змушений спати на дерев’яних або залізних ліжках без матраца або постільної білизни; кожної ночі його кусали комахи, наражаючи на ризик інфікування ВІЛ або іншими хворобами від співкамерників; замість ложки йому видали маленьку посудину, що унеможливлювало прийом їжі; йому не дозволяли виходити на прогулянки і він не мав доступу до свіжого повітря; туалети в камерах не дозволяли усамітнитися, оскільки не були належним чином відділені; і щоранку та щовечора проводився особистий обшук заявника та інших затриманих із роздяганням у присутності інших. На підтримання своїх вимог заявник заявив клопотання про виклик та допит в якості свідків пані Д. та пані О., яких тримали в ІТТ у той же період часу, що й заявника; про витребування в ITT витягів з «Журналу реєстрації осіб» для встановлення та допиту осіб співкамерників заявника; а також про перевірку районним судом камер, в яких заявник тримався.
Д. та О. були допитані під час судового засідання та дали покази, схожі з показами заявника. Адміністрація ІТТ надала витяги з відповідного журналу, але інформації, що в ньому містилася, було недостатньо для встановлення та виклику в судове засідання співкамерників заявника. Районний суд відхилив клопотання заявника про огляд камер в ІТТ і розглянув лише фотографії, надані адміністрацією ІТТ.
Розглянувши справу, районний суд відмовив в задоволенні позову заявника, а апеляційний суд Полтавської області та Верховний Суд України залишили це рішення без змін. Свої рішення суди мотивували тим, що заявник не довів завдання йому будь-якої моральної шкоди чи вчинення відповідачами протиправних дій або допущення бездіяльності, а скарги заявника ґрунтуються на показах свідків, які особисто не бачили умов тримання заявника в ІТТ.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на незабезпечення йому права на справедливий судовий розгляд та за статтями 3 і 8 Конвенції на неналежні умови тримання в ІТТ.
Розглянувши матеріали справи, Європейський суд встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції на підставі того, що національні суди не оцінили належним чином наявні у справі докази, в тому числі - покази свідків, яких тримали під вартою в тому ж ІТТ у тих же камерах, що й заявника, та в межах того ж періоду часу. Крім того, суди не забезпечили отримання та належну оцінку доказів, з отриманням яких у заявника були труднощі, а також не обґрунтували свої рішення щодо оцінки доказів у справі належним чином. Такі дії порушують принцип рівноправності сторін у справі, що випливає із пункту 1 статті 6 Конвенції.
Розглянувши скарги заявника на неналежні умови його тримання в ІТТ, Європейський суд зазначив, що лише Уряд-відповідач має доступ до інформації, здатної надійно підтвердити або спростувати скарги за статтею 3 Конвенції. Відповідно, ненадання Урядом такої інформації без належного пояснення може призвести до висновків про обґрунтований характер тверджень заявника. Суд також звернув увагу на покази двох свідків, які підтвердили правдивість скарг заявника. Крім того, Суд зазначив, що Уряд не обґрунтував необхідності проведення регулярних особистих обшуків з роздяганням двічі на день протягом усього періоду тримання його в ITT, включаючи ті дні, коли він навіть не залишав приміщення і не отримував передач з-за меж установи. Вищенаведених міркувань Суду достатньо для висновку про те, що умови тримання заявника в ITT становлять таке, що принижує гідність, поводження в порушення статті 3 Конвенції
Водночас Європейський суд постановив, що, з огляду на встановлені порушення статті 3 Конвенції, окремого питання про порушення статті 8 Конвенції у даній справі не виникає. Тому немає необхідності окремо розглядати скарги за статтею 8 Конвенції.
За цих підстав Європейський суд одноголосно:
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;
3. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції;
4. Постановляє, що немає необхідності окремо розглядати скаргу за статтею 8 Конвенції;
5. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 2 000 (дві тисячі) євро відшкодування моральної шкоди плюс будь-який податок, що може нараховуватися; ця сума має бути конвертована у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.