ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «БЄЛОУСОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
CASE OF BELOUSOV v. UKRAINE
Заява № 4494/07
Стислий виклад рішення від 7 листопада 2013 року
Об 11 год. ранку 18 липня 2005 року кілька працівників міліції запросили заявника пройти з ними з гуртожитку, в якому він проживав, до Комінтернівського районного відділку Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі – відділ міліції). Там заявника повідомили, що міліцією були отримані заяви від двох матерів, які обвинувачували його у скоєнні розпусних дій відносно їхніх малолітніх доньок. Заявника було допитано у зв’язку з цим і близько 17 год. він зізнався у вчиненні злочину та підписав дозвіл на проведення міліцією огляду його житла.
Того ж вечора працівники міліції разом з заявником повернулися до його житла та вилучили деякі з його речей. На цій стадії затримання заявника не було документально зафіксовано. Пізніше того ж дня з метою перевірки анонімної скарги, отриманої через гарячу лінію, заступник начальника відділу міліції відібрав пояснення у заявника, який поскаржився на жорстоке з ним поводження працівниками міліції.
Вранці 19 липня 2005 року судово-медичний експерт оглянув заявника і зафіксував у нього легкі тілесні ушкодження включаючи набряки м’яких тканин, численні синці та подряпини на різних частинах тіла, зокрема на обличчі та в області паху. О 20 год. 40 хв. цього ж дня слідчим міліції було складено протокол затримання заявника у зазначений час в якості підозрюваного у вчиненні злочину, а 22 липня 2005 року заявник постав перед Комінтернівським районним судом м. Харкова (далі – районний суд), який в якості запобіжного заходу обрав тримання заявника під вартою.
Заявник неодноразово подавав скарги прокурору Комінтернівського району м. Харкова щодо жорстокого з ним поводження працівниками міліції з метою отримання зізнання у вчиненні злочину. Прокуратура неодноразово закривала справу у зв’язку з відсутністю складу злочину та у зв’язку з невстановленням особи, що вчинила злочин. Після висновків вищестоящої прокуратури провадження у справі кілька разів поновлювалося. Двічі постанови прокурора районної прокуратури про закриття справи скасовувалися районним судом і справа поверталася на додаткове розслідування. На момент винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі – Європейський суд) результат провадження був невідомий.
До Європейського суду заявник скаржився за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на катування працівниками міліції під час тримання його під вартою та за статтею 13 Конвенції на те, що його скарги на катування не були належним чином розглянуті. Крім того, заявник скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції на незаконність тримання його під вартою з 18 до 19 липня 2005 року, а також що його затримання ввечері 19 липня 2005 року, здійснене без судового рішення, порушувало чинне національне законодавство. Заявник також скаржився за пунктом 3 статті 5 Конвенції на те, що він не постав негайно після свого затримання перед суддею. За статтею 8 Конвенції заявник скаржився, що 18 липня 2005 року міліція незаконно обшукала його житло.
Європейський суд визнав порушення процесуального аспекту ст. 3 Конвенції через непроведення органами влади належного розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження, про що свідчать численні затримки, періоди бездіяльності, зупинення провадження та закриття справи, численні повернення справи на додаткове розслідування, а також з огляду на системні недоліки, уже констатовані у справі «Каверзін проти України», що дозволяють представникам держави, які піддають підозрюваних жорстокому поводженню для отримання визнавальних показань, залишатися безкарними.
Розглянувши скаргу заявника на жорстоке поводження з ним працівниками міліції, Європейський суд вказав, що версія подій заявника є узгодженою і докладною, підтверджується медичними та іншими доказами щодо тілесних ушкоджень, а факт зізнання у вчиненні злочину під час документально незафіксованого тримання під вартою без відповідних процесуальних гарантій і незабаром після цього відмова від своїх показань, створює враження не добровільності визнавальних свідчень заявника. Більше того, жорстоке поводження із заявником здійснювалось за зачиненими дверима кількома працівниками міліції, було умисним, тривало кілька годин поспіль та мало за мету отримання від заявника визнавальних показань про вчинення злочину. За цих обставин Європейський суд дійшов висновку, що жорстоке поводження із заявником становило катування в порушення матеріально-правового аспекту статті 3 Конвенції.
Європейський суд визнав порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням заявника під вартою з 18 до 22 липня 2005 року з огляду на те, що 18 липня 2005 року органами міліції не було документально зафіксовано затримання заявника, а протокол затримання було складено тільки ввечері 19 липня 2005 року; оформлення статусу заявника як затриманого за підозрою у вчиненні злочину відкладалося без будь-якого розумного пояснення; строк тримання заявника під вартою без відповідного судового рішення перевищив строк, дозволений законодавством.
Європейський суд констатував порушення п. 3 ст. 5 Конвенції у зв’язку з незабезпеченням права заявника негайно постати перед суддею з огляду на те, що тримання заявника під вартою здійснювалось у незаконний та свавільний спосіб, що негайний судовий контроль міг би попередити.
Європейський суд встановив порушення ст. 8 Конвенції у зв’язку з тим, що огляд помешкання заявника було здійснено за його згодою, яку було отримано за відсутні процесуальних гарантії, що захистили б здатність заявника висловлювати свою справжню думку. Відповідно, огляд працівниками міліції житла заявника 18 липня 2005 року не проводився згідно із законом.
За цих підстав Європейський суд одноголосно:
«1. Вирішує долучити до суті заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту щодо скарги заявника про те, що розслідування його тверджень про жорстоке поводження з боку працівників міліції було неефективним, та відхиляє його.
2. Оголошує заяву прийнятною.
3. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження з боку працівників міліції.
4. Постановляє, що заявник був підданий катуванню у порушення статті 3 Конвенції.
5. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.
6. Постановляє, що було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
7. Постановляє, що було порушення статті 8 Конвенції.
8. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявникові нижченаведені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 25 000 (двадцять п’ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись;
(ii) 3 500 (три тисячі п’ятсот) євро компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, які мають бути перераховані безпосередньо на рахунок адвоката заявника, пана А.П. Бущенка;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
9. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»
_03_03.png)
