ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ДЖУЛАЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF DZHULAY v. UKRAINE)
Заява № 24439/06
Стислий виклад рішення від 03 квітня 2014 року
Заявника було затримано в м. Київ за лайку в публічному місці та призначено покарання у вигляді адміністративного арешту, а наступного дня – етаповано до м. Пирятин. Наступного дня після етапування заявник зізнався у вчиненні двома місяцями раніше розбійного нападу і його було офіційно затримано за підозрою у вчиненні зазначеного злочину.
Пізніше заявник скаржився, що його було побито працівниками міліції у Києві та Пирятині та примушено надати визнавальні покази. Декілька разів працівники прокуратури проводили перевірки з цього приводу та виносили постанови про відмову у порушенні кримінальної справи за скаргою заявника щодо жорстокого поводження. Ці постанови неодноразово скасовувались вищестоящими прокуратурами та Пирятинським районним судом Полтавської області (далі – Пирятинський районний суд), а справа направлялась на додаткове розслідування.
Під час досудового розслідування за відсутності захисника було проведено пред’явлення заявника до впізнання, під час якого потерпілі ідентифікували заявника як особу, яка вчинила розбійний напад.
9 листопада 2004 року Пирятинським районним судом заявникові було призначено покарання у вигляді дев’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна за вчинення розбійного нападу і завдання легких тілесних ушкоджень.
Захисник заявника оскаржила вирок, зазначивши, що заявник зазнав жорстокого поводження та визнав свою вину під фізичним тиском. Апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги. Пізніше Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника на тій підставі, що скаргу заявника щодо жорстокого поводження було належним чином перевірено та відхилено як необґрунтовану.
До Європейського суду з прав людини заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження з боку працівників міліції та неефективне розслідування його скарг щодо жорстокого поводження.
Розглянувши скарги заявника щодо неефективності розслідування його скарг на жорстоке поводження, Європейський суд зазначив, що розслідування тривало два роки, відзначалося численними недоліками, визнаними національними органами влади, та не призвело до правдоподібного пояснення обставин затримання заявника та завдання йому тілесних ушкоджень. З огляду на зазначене Європейським судом було констатовано порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції. Водночас, розглянувши скарги заявника за цією ж статтею щодо жорстокого поводження з ним працівниками міліції, Європейський суд дійшов висновку, що не було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.
Заявник також скаржився за статтею 6 Конвенції на те, що судовий розгляд його справи і його засудження були незаконними у зв’язку з тим, що проведення пред’явлення його для впізнання відбулось за відсутності його захисника. Розглянувши цю частину скарги Європейський суд встановив відсутність порушення підпункту «с» пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Заявник також подав низку інших скарг за статтею 5, підпунктами «b» та «d» пункту 3 та пункту 2 статті 6 Конвенції, статтями 1 Першого протоколу та 4 і 5 Протоколу № 7 до Конвенції, які Європейський суд визнав необґрунтованими.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД:
1. Вирішує одноголосно приєднати заперечення Уряду (невичерпання національних засобів юридичного захисту та недотримання шестимісячного строку) до суті скарг заявника за статтею 3 Конвенції та відхиляє їх після розгляду по суті;
2. Оголошує одноголосно скарги за статтею 3 і пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції прийнятними, а решту скарг в заяві – неприйнятними;
3. Постановляє одноголосно, що було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції;
4. Постановляє шістьма голосами проти одного, що не було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції;
5. Постановляє шістьма голосами проти одного, що не було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у поєднанні з підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції;
6. Постановляє одноголосно, що
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявникові нижченаведені суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 7 500 (сім тисяч п’ятсот) євро та суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 100 (сто) євро та суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування судових та інших витрат;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
7. Відхиляє одноголосно решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
_03_03.png)
