Закон України "Про амністію у 2011 році"

 Про амністію у 2011 році

Зміст документу
Про амністію у 2011 році
Стаття 1. Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на
Стаття 2. Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на
Стаття 3. Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на
Стаття 4. Звільнити від покарання у виді тримання в
Стаття 5. Скоротити наполовину невідбуту частину покарання
Стаття 6. Звільнити від кримінальної відповідальності в
Стаття 7. Амністія не застосовується до осіб
Стаття 8. Виконання цього Закону покладається на суди
Стаття 9. Застосування амністії не допускається, якщо
Стаття 10. Рішення про застосування або незастосування
Стаття 11. Особам, яким скорочується невідбута частина
Стаття 12. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили
Стаття 13. До осіб, засуджених за вчинення необережних
Стаття 14. Особи, на яких поширюється дія цього Закону
Стаття 15. З метою забезпечення своєчасного надання
Стаття 16. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів
Стаття 17. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за

 

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про амністію у 2011 році

   Керуючись принципом гуманізму, відповідно до статті 92 Конституції України, положень Кримінального кодексу України і Закону України “Про застосування амністії в Україні” Верховна Рада України ПОСТАНОВЛЯЄ:
 

   Стаття 1. Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на
певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України :
   а) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;
   б) жінок, вагітних на день набрання чинності цим Законом;
   в) осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку;
   г) осіб, яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1, 2, 3, 4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України від 18 січня 2000 року N 3/6 ;
   ґ) чоловіків та жінок, які на день набрання чинності цим Законом досягли відповідно 60-річного та 55-річного віку;
   д) ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") ;
   е) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи — осіб, які підпадають під дію Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та аналогічних законів інших держав — колишніх республік СРСР;
   є) осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

   Стаття 2. Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на
певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
 

   Стаття 3. Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на
певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, крім тих, які підлягають звільненню від покарання на підставі статей 1 і 2 цього Закону:
   а) засуджених вперше за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання;
   б) засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше шести років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше двох третин призначеного строку основного покарання;
   в) жінок, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання;
   г) засуджених за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше дванадцяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
 

   Стаття 4. Звільнити від покарання у виді тримання в
дисциплінарному батальйоні військовослужбовців:
   а) засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості;
  б) засуджених вперше за тяжкі злочини, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.
 

   Стаття 5. Скоротити наполовину невідбуту частину покарання
засудженим, що відбувають покарання у виді обмеження волі, які не підлягають звільненню від покарання на підставі статей 1-4 цього Закону.
   У разі якщо до особи може бути застосовано кілька підстав, передбачених цим Законом, застосовується підстава, яка найбільшим чином поліпшує становище особи.
   

   Стаття 6. Звільнити від кримінальної відповідальності в
порядку та на умовах, визначених цим Законом, осіб, які підпадають під дію статті 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом.
 

   Стаття 7. Амністія не застосовується до осіб:
   а) які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі та яким у порядку помилування смертну кару чи довічне позбавлення волі замінено на позбавлення волі на певний строк;
   б) які мають дві і більше судимостей (у тому числі ту, за якою особа відбуває покарання) за вчинення тяжких злочинів згідно з Кримінальним кодексом України 1960 року (2001-05, 2002-05, 2003-05) (далі — КК України 1960 р.), вчинення тяжких, особливо тяжких умисних злочинів згідно з Кримінальним кодексом України 2001 року (далі — КК України 2001 р.);
   в) яких засуджено згідно з КК України 1960 р.
(2001-05, 2002-05, 2003-05) за вчинення умисного тяжкого злочину чи яких засуджено згідно з КК України 2001 р. за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання;
   г) які після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин;
  ґ) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання;
   д) які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей;
   е) до яких протягом 1998-2010 років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин;
   є) які злісно порушують режим у період відбування покарання;
   ж) які вчинили злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;
   з) яких притягнуто до кримінальної відповідальності чи засуджено за злочини проти основ національної безпеки України (статті 109-114 КК України 2001 р. ; статті 56-60, 62 і 63 КК України 1960 р.) ; умисне вбивство (стаття 115 КК України 2001 р. ; статті 93 і 94 КК України 1960 р.) ; доведення до самогубства, вчинене щодо неповнолітнього (частина третя статті 120 КК України 2001 р.) ; умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 121 КК України 2001 р. ; частини друга і третя статті 101 КК України 1960 р.) ; катування (стаття 127 КК України 2001 р.) ; незаконне проведення дослідів над людиною (стаття 142 КК України 2001 р.) ; порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини при обтяжуючих обставинах (частина п’ята статті 143 КК України 2001 р.) ; незаконне позбавлення волі або викрадення людини при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 146 КК України 2001 р.) ; захоплення заручників (стаття 147 КК України 2001 р. ; стаття 123-1 КК України 1960 р.) ; торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини (стаття 149 КК України 2001 р. ; стаття 124-1 КК України 1960 р.) ; зґвалтування при обтяжуючих обставинах (частини третя і четверта статті 152 КК України 2001 р. ; частини третя і четверта статті 117 КК України 1960 р.) ; насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 153 КК України 2001 р. ; частина друга статті 118, частина друга статті 122 КК України 1960 р.) ; грабіж при обтяжуючих обставинах (частини третя, четверта і п’ята статті 186 КК України 2001 р. ; частини третя і четверта статей 82 і 141 КК України 1960 р.) ; розбій (стаття 187 КК України 2001 р. ; статті 86, 86-1 і 142 КК України 1960 р.) ; вимагання при обтяжуючих обставинах (частини друга, третя і четверта статті 189 КК України 2001 р. ; частини друга і третя статті 86-2, частини друга і третя статті 144 КК України 1960 р.) ; шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою (частина четверта статті 190 КК України 2001 р. ; частина третя статей 83 і 143 КК України 1960 р.) ; привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою (частина п’ята статті 191 КК України 2001 р. ; стаття 86-1 КК України 1960 р.) ; виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (стаття 199 КК України 2001 р. ; стаття 79 КК України 1960 р.) ; контрабанду при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 201 КК України 2001 р. ; частина друга статті 70 КК України 1960 р.) ; незаконне виготовлення, а так само збут підакцизних товарів при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 204 КК України 2001 р.) ; протидію законній господарській діяльності при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 206 КК України 2001 р.) ; легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 209 КК України 2001 р.) ; ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (частина третя статті 212 КК України 2001 р. ; частина третя статті 148-2 КК України 1960 р.) ; створення злочинної організації (стаття 255 КК України 2001 р.) ; бандитизм (стаття 257 КК України 2001 р. ; стаття 69 КК України 1960 р.) ; терористичний акт (стаття 258 КК України 2001 р.) ; викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття 262 КК України 2001 р. ; стаття 223 КК України 1960 р.) ; угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278 КК України 2001 р. ; стаття 217-2 КК України 1960 р.) ; блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 279 КК України 2001 р. ; частина третя статті 217-3 КК України 1960 р.) ; порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, або особою, яка залишила місце дорожньо-транспортної пригоди (частина друга статті 286 КК України 2001 р. ; частина друга статті 215 КК України 1960 р.) ; незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 289 КК України 2001 р. ; частини друга і третя статті 215-3 КК України 1960 р.) ; пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів (стаття 292 КК України 2001 р.) ; контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (стаття 305 КК України 2001 р. ; стаття 70-1 КК України 1960 р.) ; використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (стаття 306 КК України 2001 р. ; стаття 229-12 КК України 1960 р.) ; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 307 КК України 2001 р. ; стаття 229-1 КК України 1960 р.) ; викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття 308 КК України 2001 р. ; стаття 229-2 КК України 1960 р.) ; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (стаття 309 КК України 2001 р. ; стаття 229-6 КК України 1960 р.) ; посів або вирощування снотворного маку чи конопель (стаття 310 КК України 2001 р. ; стаття 229-3 КК України 1960 р.) ; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 311 КК України 2001 р. ; частини друга і третя статті 229-20 КК України 1960 р.) ; викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 312 КК України 2001 р. ; частини друга і третя статті 229-19 КК України 1960 р.) ; викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням (стаття 313 КК України 2001 р. ; стаття 229-17 КК України 1960 р.) ; незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 314 КК України 2001 р. ; стаття 229-15 КК України 1960 р.) ; схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 315 КК України 2001 р. ; стаття 229-5 КК України 1960 р.) ; незаконне публічне вживання наркотичних засобів (стаття 316 КК України 2001 р. ; стаття 229-16 КК України 1960 р.) ; організацію або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 317 КК України 2001 р. ; стаття 229-4 КК України 1960 р.) ; незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (стаття 318 КК України 2001 р. ; стаття 229-13 КК України 1960 р.) ; незаконну видачу рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (стаття 319 КК України 2001 р. ; стаття 229-14 КК України 1960 р.) ; порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (стаття 320 КК України 2001 р. ; стаття 229-7 КК України 1960 р.) ; погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу (частини третя та четверта статті 345 КК України 2001 р.) ; погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча (стаття 346 КК України 2001 р.) ; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (стаття 348 КК України 2001 р. ; стаття 190-1 КК України 1960 р.) ; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (стаття 349 КК України 2001 р.) ; примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 355 КК України 2001 р. ; частина третя статті 198-2 КК України 1960 р.) ; зловживання владою або службовим становищем при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 364 КК України 2001 р. ; частина друга статті 165 КК України 1960 р.) ; перевищення влади або службових повноважень при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 365 КК України 2001 р. ; частини друга і третя статті 166 КК України 1960 р.) ; одержання хабара при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 368 КК України 2001 р. ; частини друга і третя статті 168 КК України 1960 р.) ; погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 377 КК України 2001 р.) ; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379 КК України 2001 р. ; стаття 190-1 КК України 1960 р.) ; дії, що дезорганізують роботу виправних установ (стаття 392 КК України 2001 р. ; стаття 69-1 КК України 1960 р.) ; втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття 393 КК України 2001 р. ; стаття 183 КК України 1960 р.) ; посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (стаття 400 КК України 2001 р.), а також за злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) при обтяжуючих обставинах, передбачені частинами другою, третьою і четвертою статті 404 КК України 2001 р. (пунктами “б” і “в” статті 234 КК України 1960 р.), частинами другою і третьою статті 405 КК України 2001 р. (статтею 236 КК України 1960 р.), частиною третьою статті 406 КК України 2001 р. (пунктом “в” статті 238 КК України 1960 р.), частиною другою статті 408 КК України 2001 р. (пунктом “в” статті 241 КК України 1960 р.), частиною другою статті 420 КК України 2001 р. (пунктом “г” статті 251 КК України 1960 р.), частиною третьою статті 423 КК України 2001 р. (пунктом “в” статті 254 КК України 1960 р.), частинами другою і третьою статті 424 КК України 2001 р. (пунктами “б” і “в” статті 254-2 КК України 1960 р.), частиною другою статті 426 КК України 2001 р. (пунктом “б” статті 254-3 КК України 1960    р.), статтею 447 КК України 2001 р. (статтею 63-1 КК України 1960 р.) ;
  и) до яких застосовувалося звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79 і 104 КК України 2001 р.) і які під час іспитового строку вчинили умисний злочин;
   і) які мають одного чи обох батьків віком понад 70 років, а також батьків-інвалідів першої групи і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих батьків.
 

   Стаття 8. Виконання цього Закону покладається на суди.
   Питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, ініціативою прокурора, органів дізнання та досудового слідства, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого, підсудного чи засудженого, їх захисників чи законних представників.
   Застосування цього Закону здійснюється щодо:
   а) осіб, кримінальні справи та матеріали про злочини яких перебувають у провадженні органів дізнання та досудового слідства, — за поданням цих органів, погодженим з прокурором, або за заявою самої особи, її захисника чи законного представника;
   б) осіб, кримінальні справи та матеріали про злочини яких перебувають у провадженні судів і до набрання чинності цим Законом не розглянуті, а також осіб, кримінальні справи про злочини яких розглянуто, але вироки не набрали законної сили, — за ініціативою суду або за заявою самої особи, її захисника чи законного представника;
   в) осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та осіб, яких засуджено до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, — за поданням органу виконання покарань, погодженим з органом внутрішніх справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за заявою самої особи, її захисника чи законного представника;
  г) засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі або відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі чи тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, — за поданням начальника кримінально-виконавчої установи, погодженим з відповідною спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх, командування дисциплінарного батальйону, військової частини, начальника гарнізону, органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або за заявою самого засудженого, його захисника чи законного представника. До подання додаються довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії.
   Питання про застосування амністії щодо осіб, яких засуджено судами іноземних держав і які відбувають покарання на території України, вирішують відповідні суди України з дотриманням вимог міжнародних договорів України.
   Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою.
   Якщо розглядається справа про застосування амністії щодо неповнолітньої особи, в судовому засіданні у передбачених законом випадках бере участь її законний представник. Неявка законного представника неповнолітньої особи не перешкоджає розгляду справи, якщо суд не визнає його участь необхідною.
За наявності належним чином оформлених повноважень у судовому засіданні бере участь захисник.
 

   Стаття 9. Застосування амністії не допускається, якщо
обвинувачений, підсудний або засуджений заперечує проти цього.
Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов’язковим зазначенням цього у протоколі судового засідання.
 

   Стаття 10. Рішення про застосування або незастосування
амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання. Така особа викликається в судове засідання і може давати пояснення. Неявка цієї особи не зупиняє розгляду справи.
   У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання.
   Судам, а також органам та установам, на які покладено підготовку матеріалів для вирішення питань, пов’язаних із застосуванням цього Закону, надається право вимагати від відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги повинні бути виконані негайно.
 

   Стаття 11. Особам, яким скорочується невідбута частина
покарання, визначення нового строку покарання обчислюється з дня набрання чинності цим Законом. Про дату закінчення відбування покарання засудженому сповіщається протягом місяця від дня опублікування цього Закону.
 

   Стаття 12. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили
злочини до дня набрання ним чинності включно.
 

   Стаття 13. До осіб, засуджених за вчинення необережних
злочинів, яким строк покарання було скорочено в порядку амністії або які були частково звільнені від відбуття основного покарання в порядку помилування, амністія застосовується виходячи із строку покарання, встановленого відповідно до цих актів.
 

   Стаття 14. Особи, на яких поширюється дія цього Закону,
звільненню від додаткових видів покарань не підлягають.
Амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, який покладено на винну особу вироком або рішенням суду.
 

   Стаття 15. З метою забезпечення своєчасного надання
необхідної медичної допомоги звільненим з місць позбавлення волі, які хворіють на активну форму туберкульозу, онкологічні захворювання або СНІД, кримінально-виконавчі установи негайно повідомляють відповідні органи місцевого самоврядування та органи охорони здоров’я про звільнення зазначених осіб.
 

   Стаття 16. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів
Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах рад забезпечити:
   а) організацію своєчасного обліку звільнених відповідно до цього Закону осіб, здійснення стосовно них заходів соціального патронажу відповідно до Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, контроль за поведінкою цих осіб;
   б) передачу звільнених згідно із цим Законом неповнолітніх під нагляд батьків, застосування у разі необхідності до неповнолітніх, позбавлених батьківського піклування, форм влаштування в установленому законодавством порядку або встановлення над ними опіки чи піклування;
   в) направлення звільнених відповідно до цього Закону інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б узяти їх на своє утримання, до спеціальних будинків-інтернатів.
 

   Стаття 17. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за
днем його опублікування, і підлягає виконанню протягом трьох місяців.
 

Президент України В.ЯНУКОВИЧ
 

 м. Київ, 8 липня 2011 року
  N 3680-VI