Однією з найважливіших засад здійснення судочинства є право на справедливий судовий розгляд.
Чимало філософсько-правових
концепцій розглядають справедливість, як найвищу, навіть передумовну правову
цінність.
За Платоном справедливість це - найвища чеснота, що утримує мужність,
поміркованість і мудрість в повній рівновазі і гармонії ("кожному
своє"). За Платоном саме справедливість державного устрою породжує у нього
"однодушність" (homonoia) і дружбу (philia) співгромадян, жінок і
чоловіків.
Правова справедливість є категорично-безумовним моральним обов'язком влади - вищим від будь-яких її прогресистських намірів та устремлінь.
Принцип справедливості бере
початок ще з періоду Давнього Риму, про що свідчать висловлювання тогочасних
юристів. Так, Павло стверджував: «коли відсутній чіткий правовий припис, бажано
справу вирішувати по справедливості» (Дигести 39.3.2.), а Ульпіан наполягав:
«коли право суперечить справедливості, повинна панувати остання» (Дигести
15.1.32).
В умовах сучасності принцип справедливості є основоположним принципом права в
усіх сферах юридичної діяльності – як у нормотворчості, так і при вирішенні
конкретних судових справ.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право на справедливий судовий розгляд містить багато складових, серед яких обізнаність з приводу обвинувачення та право на достатній час для підготовки захисту, забезпечення права на захист, право на безоплатну допомогу перекладача, право на безпосереднє дослідження доказів у справі, тощо.
Прийняттям нового КПК України законодавець суттєво виправив існуючі раніше недоліки кримінального процесуального законодавства, що на практиці сприяє забезпеченню конвенційного права на справедливий суд та недопущенню порушення прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Так, забезпечення права обвинуваченого на безпосереднє дослідження доказів у справі, тривалий час було досить нагальною проблемою у вітчизняному кримінальному судочинстві, яке допускало оголошення показань потерпілих свідків, даних на досудовому слідстві в разі неможливості явки в судове засідання (ст.ст. 303, 306, 308 КПК 1960 року), обґрунтування вироку суду визнавальними показаннями обвинуваченого даними на досудовому слідстві, від яких він в подальшому відмовлявся, що призводило до порушення Конвенції та зумовлювало вирішення справ у Європейському суді з прав людини на користь скаржників (справи «Боротюк проти України», «Балицький проти України», «Бортнік проти України», «Жогло проти України», «Жуковський проти України» та інш.).
Чинним КПК України введено в дію норму закону, відповідно до якої суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому прокурору або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
Виключенням з цього правила є можливість використання показань потерпілого та свідка, допитаних під час досудового розслідування в судовому засіданні слідчим суддею, якщо існує небезпека для життя і здоров'я свідка чи потерпілого, їх тяжка хвороба або інші обставини, що унеможливлюють їх допит в суді. При цьому цей допит здійснюється в присутності сторін кримінального провадження, що забезпечує їм право на безпосередній допит потерпілого або свідка, окрім випадку, коли підозру ще не пред'явлено (ст. 225 КПК України).
Метою введення цієї новели є прагнення законодавця виключити можливість незаконного впливу на підозрюваних, обвинувачених під час досудового розслідування з метою спонукання до дачі визнавальних свідчень, адже за будь-яких обставин, їх показання, дані слідчому, для суду не матимуть доказового значення без їх підтвердження в ході судового розгляду.
Важливою складовою права на справедливий суд є забезпечення права на захист, порушення якого призводить до чисельних звернень до ЄС з прав людини.
Право на захист належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий розгляд.
Чинне кримінальне процесуальне законодавство зробило значний позитивний крок в сфері забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого на захист, передусім шляхом забезпечення права затриманого не свідчити проти себе (nemo tenetur se ipsum accusare).
Зокрема, у КПК України 2102 року знайшло втілення так зване «правило Міранди», яке виникло у США та введено рішенням Верховного Суду США у 1966 році внаслідок історичної справи Міранди проти Арізони і назване іменем обвинуваченого Ернесто Міранди, чиї показання були виключені з матеріалів справи, як такі, що отримані з порушенням п’ятої поправки. З того часу, будь-яка інформація, отримана від затриманого в ході його допиту до того, як були зачитані його права, не може визнаватися допустимим доказом. Згодом, на прикладі США, аналогічне правило було прийнято в багатьох країнах світу.
Відповідно до правила Міранди під час затримання підозрюваний повинен бути повідомлений про свої права, а співробітник правопорядку, який здійснює затримання зобов*язаний отримати позитивну відповідь на запитання – чи розуміє затримана особа зміст цих прав.
На відміну від КПК України 1960 року, в якому забезпечення права підозрюваного не свідчити проти себе носило формальний характер, чинний КПК України передбачив вручення підозрюваному пам’ятки про процесуальні права та обов’язки – процесуального документу, що містить узагальнену інформацію про права та обов’язки підозрюваного під час кримінального провадження одночасно з повідомленням підозрюваному про його права особою, яка здійснює таке повідомлення. При цьому, така пам’ятка має бути вручена невідкладно після вручення особі письмового повідомлення про підозру або після затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення та одночасно з повідомленням про процесуальні права та обов’язки підозрюваного (ч. 1, 8 ст. 42 та ч.2 ст. 276, ч.1 ст. 278 КПК України).
Невиконання цих вимог тягне за собою недопустимість визнання в якості доказів пояснень чи показань, отриманих від затриманого в ході його допиту до того, як були роз’яснені його права відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання (ст. 87 КПК).
КПК України 2012 року розширив коло випадків, коли участь захисника у кримінальному провадженні є обов’язковою.
На відміну від КПК України 1960 року, в якому участь захисника була обов'язковою у разі, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачала довічне ув'язнення – (п. 4 ч. 1 ст. 45) чинний КПК України закріпив правило про обов'язкову участь захисника у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів (ч. 1 ст. 52), незалежно від можливого покарання у виді довічного позбавлення волі.
Новелою кримінального судочинства є закріплене у п. 9 ст. 206 КПК України положення, згідно із яким слідчий суддя зобов'язаний вжити необхідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо вона бажає залучити захисника або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановлені під час кримінального провадження, вимагають участі захисника.
Позитивним кроком на шляху забезпечення права на захист є створення Центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, яка повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел і є видом державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.
Судова практика доводить ефективність діяльності цих центрів, внаслідок чого створюються сприятливі умови для реалізації права на захист у кримінальному судочинстві, забезпечення оперативності та якості судового розгляду.
Наведені положення щодо участі адвоката у кримінальному судочинстві й можливості звільнення особи від оплати його праці відповідають міжнародним вимогам, зокрема: а) підп. "с" ч. 3 ст. б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який зобов'язує державу гарантувати право підозрюваному (обвинуваченому) на безкоштовну допомогу адвоката у випадках, коли той не має достатніх коштів для оплати послуг захисника або коли цього вимагають інтереси правосуддя; б) п. 3 ст. 14 який встановлює, що кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому обвинувачення бути судимим у його присутності й захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним самим захисника, а якщо він його не має, бути поінформованим про це своє право й мати призначеного йому захисника (коли цього вимагають інтереси правосуддя) безоплатно в будь-якому випадку, коли в нього немає достатньо коштів для оплати цього захисника.
Новелою чинного КПК є забезпечення можливості підозрюваного, обвинуваченого застосовувати технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь, одержувати копії процесуальних документів, ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування та вимагати відкриття матеріалів згідно зі ст. 290 КПК України. При цьому надання доступу до матеріалів включає в себе можливість робити копії або відображення матеріалів ( ст. 42, ч. 4 ст. 290 КПК), що створює умови забезпечення обвинуваченому його права на обізнаність з приводу обвинувачення та достатній час для підготовки захисту.
Таким чином, враховуючи практичні кроки України на шляху до утвердження верховенства права та позитивні тенденції в кримінальному процесуальному законодавстві, спрямовані на дотримання міжнародних стандартів ефективності судової влади, можна сподіватись, що втілення в судовій практиці нових засобів та механізмів правового регулювання забезпечення права на справедливий судовий розгляд дозволять у майбутньому уникати констатації Європейським судом порушення Україною положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суддя апеляційного суду
Херсонської області Н.О.Непомняща
_03_03.png)
