Відповідно до частини третьої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
У Законі України «Про державну виконавчу службу», який втратив чинність 05.10.2016, визначалось, що органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Чинним Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що систему органів примусового виконання рішень становлять: Міністерство юстиції України; органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції.
Постановою Пленуму ВАСУ від 13.12.2010 № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» роз’яснено судам, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби не визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах. Також, у Постанові зазначено, що у разі подання позовної заяви до державних виконавців або інших посадових осіб органів державної виконавчої служби чи до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України здійснювати заміну первинного відповідача на належного або залучати орган ДВС як другого відповідача.
Вищий адміністративний суд України розглядав справу за позовом особи до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України в особі старшого державного виконавця відділу про визнання протиправними дій державного виконавця по винесенню постанови про заміну відповідального зберігача, скасування постанови та зобов’язання відповідача зупинити зведене виконавче провадження.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково, скасував спірну постанову відповідача та зобов'язав розглянути заяву про зупинення виконавчого провадження. Постановою апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання відділу розглянути заяву щодо зупинення зведеного виконавчого провадження скасовано та прийнято нову постанову, якою зобов'язано відповідача зупинити виконавче провадження.
ВАСУ скасував судові рішення та у задоволенні позову особи відмовив.
Вищий адміністративний суд України вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували частину 3 статті 181 КАС України та частину 1 статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу» (чинного на час звернення з позовом).
ВАСУ зазначив, що позовні вимоги звернені до відділу, який є структурним підрозділом Державної виконавчої служби України, а також до державного виконавця - посадової особи цього органу, які не є самостійними суб'єктами адміністративного процесу і не повинні відповідати за адміністративним позовом, тоді як належним відповідачем є відповідний орган, визначений наведеними вище нормами матеріального і процесуального права.
Суд роз’яснив, що положення статті 52 КАС України надають можливість заміни належної сторони виключно на стадії розгляду справи у суді першої інстанції. А при здійсненні апеляційного та касаційного перегляду справи, суд не уповноважений на вчинення таких дій і повинен відмовляти у задоволенні позову, оскільки названі суб'єкти спірних правовідносин не повинні відповідати за вказаним адміністративним позовом.
Оскільки суд першої інстанції з власної ініціативи, а також і учасники процесу не порушували питання щодо заміни неналежного відповідача у справі, ВАСУ дійшов висновку, що позовні вимоги до відділу та державного виконавця задоволенню не підлягають (постанова від 25.07.2017 у справі № 820/294/16).
_03_03.png)
