Вища рада юстиції подбала про суддів, які тривалий час чекають звільнення за загальними обставинами. Щоб установити процедуру розгляду відповідних матеріалів, було внесено зміни до регламенту. Утім, така турбота може вилізти боком декому із законників.
Попрощатися швидко
На цьому тижні ВРЮ вирішила, що може не ждати появи закону «Про Вищу раду правосуддя», яким повинна бути встановлена процедура звільнення, а скористатися прямою дією конституційних норм стосовно права суддів піти з посади. Питання насамперед пов’язане із заявами законників про звільнення за власним бажанням чи про вихід у відставку, щодо яких були внесенні відповідні подання до Верховної Ради, однак не були нею розглянуті.
Зокрема, у регламенті сказано, що рішення про звільнення таких суддів прийматиметься без попереднього розгляду секцією відкритим голосуванням, але в «нарадчій кімнаті». Для позитивного вердикту необхідні 11 голосів. Рішення ВРЮ буде підставою для припинення трудових відносин із суддею. Водночас судді можуть відкликати раніше подані заяви, і тоді їхній розгляд не відбуватиметься.
Хоча, за словами голови ВРЮ Ігоря Бенедисюка, це питання стосується виключно суддів, яких відмовився звільнити парламент, новий п.50-1.7 регламенту дозволяє зробити висновок, що цю процедуру можна застосувати й до інших служителів Феміди (крім спрощеного розгляду). Адже йдеться про заяви чи повідомлення про досягнення суддею 65-річного віку, які ще надійдуть до Ради. Причому Рада вже сьогодні пропонує подавати заяви про звільнення у відставку чи за власним бажанням за новими зразками.
Прикметно, що ВРЮ має намір скористатися нею ж установленою процедурою вже 8 грудня: до порядку денного внесено матеріали про звільнення 205 суддів
із посад за загальними обставинами. Ще 19 заяв планується залишити без розгляду.
Гарантії покарання?
Водночас у регламенті визначено, що розгляд заяви про звільнення судді з підстав, передбачених п.4 ч.6 ст.126 Конституції, може бути зупинено або відкладено, якщо на розгляді Ради перебуває питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Яка конституційна норма встановлює такі винятки та яким чином це положення пов’язане з «правом на звільнення, що є складовою гарантії незалежності суддів», що зазначено як мотив унесення змін до регламенту — не уточнюється.
Втім, очевидно, що кожний суддя, якому буде відмовлено у звільненні чи відкладено розгляд його заяви через наявність скарги на нього, матиме всі підстави оскаржити бездіяльність ВРЮ в судовому порядку. Адже ч.2 ст.112 закону «Про судоустрій і статус суддів» прямо встановлює, що процедура звільнення має бути врегульована законом «Про Вищу раду правосуддя». Тож, якщо й говорити про «складову незалежності», то лише в контексті можливості скористатися своїм правом на звільнення без будь-яких додаткових, а тим більше не встановлених законом умов.
Крім того, на думку експертів, у ВРЮ «не помітили» приписів ч.3 ст.116 закону про судоустрій, які відводять їй тільки місяць на розгляд заяви про відставку або звільнення за власним бажанням. Причому — без будь-якої пролонгації цього строку на період, наприклад, дисциплінарного провадження за скаргою, що надійшла на суддю. Тобто з огляду на згадану в рішенні ВРЮ ст.8 Конституції, в якій, між іншим, насамперед наголошується на верховенстві права, жоден державний орган не може встановлювати додаткові обмеження для реалізації законодавчих гарантій.
Оскільки закон про ВРП все ж готується до другого читання, можливо, ВРЮ так і не скористається наданим собі правом не дотримуватися законодавчих строків для звільнення за загальними обставинами. Якщо папір, як відомо, усе стерпить, то суддя зі стажем — навряд. І тоді заявлена «соціальна важливість» права на звільнення для служителів Феміди й бюджету судової системи може перетворитися на додаткові витрати останнього.
Джерело: ЗіБ
_03_03.png)
