Суд не може визнати недієздатним лише на підставі висновків акту амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 19 жовтня 2016 розглянув справу № 6-384цс16 за заявою про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над ним опіки і призначення опікуна. Заява про визнання недієздатності було подано дочкою, суд його задовольнив. Заява про перегляд рішень подав банк.
При розгляді справи була сформована правова позиція щодо вимог до висновку експерта про недієздатність.
За положеннями частини першої статті 39 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
При цьому зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов'язаний визнати фізичну особу недієздатною.
Частиною другою статті 39 ЦК встановлено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК.
Відповідно до статті 239 ЦПК суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
Експертиза проводиться для встановлення наявності або відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій і керування ними.
Правові, організаційні та фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя визначає Закон «Про судову експертизу».
Відповідно до пункту 35 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи висновок експерта має бути обґрунтованим і містити відповіді на поставлені перед ним питання в рамках його компетенції, мати конкретний характер. У разі виявлення експертом важливих фактів, з приводу яких йому не були поставлені питання, він дає відповідь за власною ініціативою. Відповіді не можуть мати форму рекомендацій або вказівок слідству або суду.
З аналізу наведених норм випливає, що висновок про недієздатність фізичної особи слід робити, перш за все, на основі свідчень про внутрішній, психічний стан особи в сукупності за умови, що особа страждає саме хронічним, стійким психічним розладом, в результаті чого у нього виникає абсолютна неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про визнання особи недієздатною не може покладатися висновок експертизи, заснований на припущеннях.
Отже, при проведенні експертизи про наявність у особи хронічного, стійкого психічного розладу експерт повинен досліджувати стан психічного здоров'я людини протягом певного часу, пославшись на медичні документи, їх аналіз та особисте дослідження особистості, зробити висновок про наявність у особи саме стійкого, хронічного психічного розладу , визначити час, з якого виникло таке захворювання, встановити повністю чи особа не спроможна результаті цього захворювання усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Тому із зазначених питань висновок експерта повинен бути повним і категоричним, і не може допускати іншого розуміння змісту, ніж зазначено.
У переглядається справі, визнаючи особу недієздатною тільки на підставі висновків акту амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи, суди не звернули уваги на відсутність у тексті експертного дослідження відомостей про час, з якого часу особа страждає на психічні захворювання, відсутність категоричного висновку про наявність у особи саме хронічного , стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними.
ВСУ визнав висновки судів про позбавлення батька заявниці дієздатності передчасними, і повернув справу на розгляд до суду першої інстанції.
Джерело: ЮрЛіга
_03_03.png)
