У разі придбання майна на особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної власності подружжя, а є приватною власністю того , на кошти якого воно придбане.
Про це йдеться в Постанові Судової палати у цивільних справах ВСУ від 7 вересня 2016 року №6-801цс16.
Статтею 60 Сімейного Кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Пунктом 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини/чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя засобами або працею в придбанні майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України і визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт придбання майна під час шлюбу, але і той факт, що джерелом його отримання були загальні спільні кошти або спільна робота подружжя.
Враховуючи це, статус спільної сумісної власності визначається за такими критеріями:
- час придбання майна;
- кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання).
Норма ст. 60 СК України вважається застосованої правильно, якщо придбання майна відповідає цим факторам. У разі придбання майна хоча і в період шлюбу, але на особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, на особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Джерело: ЗіБ
_03_03.png)
